Зовнішньоекономічні договори (контракти) є консенсуальними, їх мають укладати виключно у письмовій формі (під письмовою формою також розуміють повідомлення по телеграфу і телетайпу.) При цьому слід враховувати два фактори: по-перше, договір (контракт) розуміється у кількох значеннях: 1) текст, підписаний сторонами (документ), 2) юридичний факт, 3) правовідносини між сторонами. Договір (контракт) – це угода між сторонами, згідно з якою виникнення прав та обов’язків у сторін збігається у часі з моментом досягнення згоди між ними за всіма істотними умовами, що закріплюється у визначеній законом формі. На практиці поширеним є розуміння (уявлення та сприйняття) зовнішньоекономічного договору як тексту, підписання якого засвідчує згоду сторін і настання стосовно них юридичних наслідків. Власне на такому розумінні зовнішньоекономічного договору (контакту) акцентується увага у цьому матеріалі;

по-друге, важливу роль мови як засобу міжнародного спілкування та інструмента закріплення волевиявлення сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Ці чинники підкреслюють роль мови в процесах складання, укладення та виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів), навколо яких на практиці виникають різноманітні мовні та мовно-правничі питання: вибір мови (мов), переклад, вживання правничої термінології, автентичність, юридична сила, тлумачення багатомовних текстів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) тощо, які розглядаються у цьому матеріалі.

МОВА ТЕКСТІВ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ДОГОВОРІВ (КОНТРАКТІВ): ВИМОГИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ПРАКТИКА

ВИМОГИ УКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Українське законодавство не містить положень, якими безпосередньо врегульовуються питання застосування мов у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Тому питання про те якими мовами суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають укладати зовнішньоекономічні договори (контракти) врегульовується на основі загальних положень українського законодавства.

Конституція України у ст. 92 передбачає, що “виключно законами України визначають”, серед іншого, “порядок застосування мов”. Статтею 10 Конституції України установлено, що “державною мовою в Україні є українська мова” (частина перша цієї статті), а також те, що “в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України” (частина третя) і що “застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом”.

Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення положень ч. 1 ст. 10 Конституції України, у контроверсійному рішенні по справі про застосування української мови від 14 грудня 1999 р. (справа № 1-6/99) зокрема зазначив:

“1. Положення ч. 1 ст. 10 Конституції України, за яким “державною мовою в Україні є українська мова” треба розуміти так, що українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (ч. 5 ст. 10 Конституції України).

Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України.”

Чинний Закон України “Про мови в Українській РСР” від 28 жовтня 1989 р. № 8312-XI у ст. 11. “Мова роботи, діловодства і документації” закріплює положення: “В Українській РСР мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова. У випадках, передбачених у ч. 2 ст. 3 цього Закону, мовою роботи, діловодства і документації поряд з українською мовою може бути і національна мова більшості населення тієї чи іншої місцевості, а у випадках, передбачених у ч. 3 цієї ж статті, – мова, прийнятна для населення даної місцевості.” Частина 2 ст. 3 цього Закону передбачає: “В роботі державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей (міста, райони, сільські і селищні Ради, сільські населені пункти, їх сукупність), можуть використовуватись поряд з українською і їхні національні мови.”

Цей Закон у ст. 24 безпосередньо врегульовує питання мов “міжнародних договорів та угод”: “Мовами двосторонніх міжнародних договорів Української РСР, а також угод громадських органів, підприємств, установ і організацій Української РСР з громадськими органами, підприємствами, установами та організаціями інших держав є українська мова та мова іншої сторони договору чи угоди.” Слід зауважити, що цією статтею не передбачено альтернативи використанню української мови як мови двосторонніх договорів суб’єктів підприємницької діяльності України: вживається формулювання “та мова іншої сторони”, а не “або мова іншої сторони”, що передбачає необхідність наявності договору українською та іншою мовами.

Підкреслюючи, що питання “застосування мов визначаються виключно законами України”, зазначимо, що у деяких нормативно-правових актах передбачено складання первинних документів державною мовою. Договори, в тому числі зовнішньоекономічні договори (контракти), є різновидами первинних документів, оскільки вони – “це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції”, а “господарські операції – це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов’язань і фінансових результатів.” Діючим український законодавством однак не заборонено складати документи, в тому числі договори, недержавною мовою.

Становлять інтерес ряд листів органів центральної виконавчої влади, які у відповідь на запитання про використання мов при укладенні договорів, виклали положення українського законодавства та подали свої рекомендації, котрі (ці рекомендації) однак не мають нормативно-правового характеру. Це зокрема: лист Міністерства юстиції України “Щодо роз’яснення про складання договорів, первинних документів російською мовою” від 18 червня 2002 р. № 21-44-840, лист Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України “Щодо використання державної мови при укладенні договорів” від 3 липня 2002 р. № 75/9, лист Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції “Щодо можливості укладання зовнішньоекономічних договорів російською мовою” від 5 липня 2002 р. № 83-20/864, лист Міністерства фінансів “Щодо надання роз’яснень з приводу застосування мови при складанні українськими підприємствами первинних документів” від 22 липня 2002 р. № 043-512/13-6449.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) – це особливий вид договору, оскільки виникає у сфері здійснення зовнішньоекономічної (на відміну від “внутрішньоекономічної”) діяльності суб’єктами підприємницької діяльності. “Зовнішньоекономічна діяльність – діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.” (ст. 1 Закону про ЗЕД). “Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України.” (ст. 25 Закону України “Про підприємства в України” вiд 27 березня 1991 р. № 887-XII). У такому контексті використання української мови суб’єктами підприємницької діяльності України при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності також реалізує принцип мовної рівноправності, коли текст договору (контракту), як результат зовнішньоекономічної діяльності, укладається мовами його контрагентів. Підсумувати огляд українського законодавства можна так: зовнішньоекономічний договір (контракт) суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності України з іноземною стороною має укладатися українською мовою та мовою іншої сторони, тобто – іноземною мовою. Як наслідок, зовнішньоекономічний договір (контракт) постає як текст, який укладаються різними мовами, і тому є багатомовним.

ВИБІР ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Сторони мають право самостійно та відповідно до вимог законодавства вирішувати питання про вибір конкретної іноземної мови тексту зовнішньоекономічного договору (контракту). Такою мовою зазвичай є мова іноземної сторони договору (договору).

На прийняття рішення про вибір іноземної мови зовнішньоекономічного договору (контракту), в якому один із контрагентів є суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України, впливають ряд чинників. Серед них варто назвати такі: вимоги законодавства держави, де зареєстрований, здійснює або поширює свою діяльність іноземний контрагент, вимоги законодавства, відповідно до якого укладається договір, бажання сторін уникнути ускладнень, пов’язаних із розумінням та тлумаченням положень договору, питання, пов’язані з визначенням мови арбітражного чи судового провадження у разі можливого спору, поширеність мови тощо.

Загалом у сфері міжнародного приватного права англійська мова є найбільш поширеною мовою укладення контрактів. У договірній практиці суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України з іноземними контрагентами поширеними є англійська, російська, німецька, французька, італійська та деякі інші мови.

Існує практика, коли суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності України укладають зовнішньоекономічні договори з іноземними контрагентами виключно однією мовою. Так, наприклад, донедавна поширеною була практика укладення суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України зовнішньоекономічного договору (контракту) тільки однією – російською мовою. Тут слід мати на увазі, що “зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів” (ч. 5 ст. 6 Закону про ЗЕД).

У господарській практиці також відомий випадок визнання недійсним зовнішньоекономічного договору, укладеного суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України виключно однією – англійською мовою (на тій підставі, що уповноважений на підписання українською стороною представник не зрозумів змісту договору). Загалом відзначимо сучасну тенденцію поширеного використання української мови при укладенні зовнішньоекономічних договорів (контрактів) суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України.

Оскільки практично кожен зовнішньоекономічний договір (контракт) передбачає положення про те, право якої держави застосовується до договору (контракту), а також способи та процедури вирішення спорів, остільки сторонам може бути доцільно чи зручно (але необов’язково) обрати мовою договору мову органу вирішення спору чи офіційну мову тієї держави, право якої застосовується до договору (контракту).

Іноземною мовою (або однією з мов) тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) також може стати мова, яку сторони вибирають для ведення переговорів. Це пояснюється тим, що саме у термінах такої вибраної мови сторони досягаються домовленості стосовно положень договору (контракту). Відповідно у такий спосіб легше сформулювати у тексті контракту положення, які відповідають намірам сторін.

На вирішення питання про вибір мови тексту зовнішньоекономічного контракту опосередковано може впливати положення про мову судового чи арбітражного провадження, яка передбачається на випадок виникнення потреби у вирішенні спорів. Так, наприклад, у разі вибору сторонами договору (контракту) органом розгляду можливого спору Міжнародного арбітражу Американської арбітражної асоціації, слід мати на увазі таке положення Регламенту арбітражу цієї асоціації. У випадку, коли сторони не домовилися про інше, мовою арбітражного розгляду має стати мова документів, яка містить положення про арбітражну домовленість (угоду) (ст. 14 Регламенту). Таким документом зазвичай є зовнішньоекономічний договір (контракт), який містить відповідне положення.

Для порівняння наведемо положення інших регламентів арбітражів. Регламент про примирення та арбітраж Міжнародної торгової палати віддає на розсуд арбітра вирішення питання про вибір мови провадження, передбачаючи, що арбітр має визначити мову чи мови, якими проводитиметься судовий розгляд, при цьому відповідна увага має бути приділена всім відносним до цього обставинам, і зокрема, мові контракту (ст. 15 Регламенту).

Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України рекомендує включати до тексту зовнішньоекономічного договору (контракту), в частині положення про арбітражний порядок вирішення спору, спеціальне застереження про мову арбітражного розгляду. При цьому слід мати на увазі, що згідно з Регламентом Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, незважаючи на те, що сторони на свій розгляд можуть домовитися про мову чи мови, які використовуватимуться при розгляді справи, саме арбітражне провадження здійснюється українською мовою.

Інший чинник у виборі іноземної мови зовнішньоекономічного договору (контракту) – мова інших документів стосовного відповідного договору. Так, часом зовнішньоекономічний договір (контракт) може містити посилання на тексти інших документів, приміром міжнародних договорів. Природним можна вважати прагнення сторін договору (контракту) користуватися текстами таких документів рідною мовою. Це, в свою чергу, може згодом спричинити розбіжності між сторонами стосовно формулювань та тлумачення положень таких міжнародних договорів. Тому доречно перестрахуватися, передбачивши у тексті договору (контракту) положення про переважну (більшу) силу тексту міжнародного договору, укладеного тією чи тією мовою на їхній вибір. Прикладом є таке формулювання: “Текстом [назва документа], що застосовується до цього договору є [текст однієї з офіційних мов] [організації, яка прийняла такий документ], якою укладений цей договір [контракт].”

ВИМОГИ ІНОЗЕМНОГО ЗАКОНОДАВСТВА: ДЕЯКІ АСПЕКТИ

Кожна держава має право самостійно встановлювати вимоги щодо мов, якими має бути складено тексти договорів (контрактів) суб’єктів права такої держави або суб’єктів права (зовнішньоекономічної діяльності) інших держав, діяльність (у тому числі ефект) яких поширюється на території таких держав. Відповідні вимоги слід враховувати і суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності України.

Законодавство деяких держав передбачає як загальне (у межах положень договірного права), так і спеціальне врегулювання цього питання. Так, за загальним правилом, німецьке договірне право не ставить вимоги про обов’язковість укладення договорів (контрактів), в якому однією із сторін є німецький контрагент, німецькою мовою. Це саме положення стосується і зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

У багатонаціональних США, де англійська мова не визнана офіційною державною мовою, прийнято спеціальні “мовні закони”, які зобов’язують використовувати інші мови для укладення контрактів. Законодавством деяких штатів (наприклад, Каліфорнія, Флорида, Іллінойс) передбачено положення про обов’язок суб’єктів права перекладати деякі письмові контракти на мови національних меншин (йдеться насамперед про “внутрішньо-економічні” договори).

Запровадження в США таких законів пов’язано передусім з прагненням зменшити небезпеку обману та шахрайства у комерційному обігу. Оскільки переговори часто ведуться переважно однією мовою (наприклад, іспанською), а контракти укладаються іншою (наприклад, англійською), законодавство зобов’язує забезпечити сторони щонайменше перекладом контракту. Таким чином робиться спроба сприяти досягненню прозорості контрактного процесу та ситуації, коли суб’єкти права свідомо та обізнано вступають у контрактні відносини, які спричиняють виникнення, зміну або припинення прав чи обов’язків.

Необхідно враховувати і досвід Франції. Так, у 1994 р. в цій країні було прийнято закон, яким впроваджено обов’язкове використання французької мови для оформлення будь-якого правочину, що стосується громадськості. Прийняття його було обумовлене надмірним, на думку ініціаторів законопроекту, поширенням англійської мови у Франції. Закон передбачає штрафні санкції (в тому числі й кримінальну відповідальність) за невиконання вимог законодавства. Однак, на думку спеціалістів, незважаючи на пафосні наміри нового законодавства та його економічно-протекціоністське значення, воно може розглядатися як бар’єр на шляху реалізації принципу вільного обігу товарів та руху людей, а отже, порушувати принципи права економічних спільнот низки держав Європи та Європейського Союзу (далі – ЄС).

Практиці ЄС відомі випадки, коли норми законів держав-учасниць ЄС визнавали невідповідними праву ЄС. Так, 1993 року Суд ЄС визнав недійсним бельгійський закон, подібний до згаданого вище французького. Цей закон зобов’язував усіх суб’єктів підприємницької діяльності використовувати під час продажу товарів загального вжитку лише мову того регіону, де вони продавалися. Підставою для визнання положень закону недійсним стало те, що він, на думку Суду ЄС, надмірно обтяжував торгівлю між країнами-учасниками, порушуючи таким чином принципи права ЄС. На ці та інші особливості використання мови у комерційній діяльності слід звертати увагу й суб’єктам підприємницької діяльності України, зокрема тоді, коли вони укладають зовнішньоекономічні договори (контракти) з іноземними суб’єктами підприємницької діяльності або коли провадження ними зовнішньоекономічної діяльності може мати ефект на території інших держав.

МІЖНАРОДНЕ СПІЛКУВАННЯ ТА МОВНЕ ПОСЕРЕДНИЦТВО У ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

ПРАВОВИЙ ХАРАКТЕР ЛІНГВОЕТНІЧНОГО БАР’ЄРА

Оскільки представники суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності переважно спілкуються (як в усній, так і в письмові формі) різними мовами, їх зазвичай розділяє мовний бар’єр. Це ж стосується і випадків, коли вони спілкуються однією мовою. Так, на заході поширеною мовою міжнародного ділового спілкування (і, зокрема, міжнародних переговорів) є англійська мова. Проте навіть між англійцями та американцями, для яких англійська мова є рідною, можуть виникати непорозуміння мовного характеру. Відомий вислів, який приписують Бернарду Шоу, констатує цей факт так: “Англія та Америка – це дві країни, які розділяє спільна мова”. Такі розбіжності набувалися століттями у процесі розвитку англійської мови у двох різних історико-культурних середовищах.

Таким чином, ідентичні терміни можуть мати різне семантичне значення і навпаки: різні терміни – ідентичне значення. Так, відомі випадки, коли сторони вели розмову (через перекладача), не усвідомлюючи, що вони говорять про цілком різні речі. Причиною цього могла стати низька кваліфікація перекладача або багатозначність на перший погляд ідентичної термінології. Приміром, термін “індустрія” в англійській та французькій мовах має різне значення: в англійській він включає сільське господарство, а у французькій – ні. Серед найбільш типових прикладів багатозначності ідентичної термінології або ідентичності різнозначних термінів – правнича термінологія. Скажімо, для позначення одного й того самого правового інституту у Великій Британії та США можуть використовуватися різні терміни. Наприклад, британці використовують термін “компанія” (company), тоді як американці – “корпорація” (corporation), при цьому маючи на увазі те саме.

Невипадково і український законодавець користується двома термінами “договір” та “контракт” у словосполученні “зовнішньоекономічний договір (контракт)”. Річ у тім, що термін “договір” має кілька значень. У теорії та практиці міжнародного права склалося уявлення про договір як про міждержавний документ. Видається, що законодавець вирішив вживати другий термін (“контракт” [з лат. contractus] – угода) для того, щоб недвозначно уточнити, що мається на увазі передусім “цивілістичне”, приватноправове значення терміна “договір”. Адже і держави, в особі органів державної влади, можуть укладати контракти. До речі, з цією метою в англійській правничій термінології використовується саме термін “контракт” (англ. contract), який протиставляється терміну “договір” (англ. treaty), що найчастіше вживається у міжнародному публічному праві.

Цікаво також і те, що саме поняття “контракт” у різних правових системах визначається по-різному. Так, згідно з американським контрактним правом необхідним кваліфікуючим елементом контракту є те, що англійською мовою називають consideration, тоді як німецьке контрактне право не застосовує такого поняття і не визнає за ним ролі обов’язкового елементу контракту. Тому виникає питання про те, як перекласти цей термін на німецьку чи українську мови, в яких його не вживають. Цей термін на українську мову можна перекласти як “зустрічне задоволення”, “від платність”, це по суті, та “ціна”, яку сторони мають “заплатити”, щоб мати можливість примусового виконання контракту в судовому порядку. Таким чином, тоді як consideration є одним і обов’язкових елементів контракту, необхідних сторонам для того, щоб контракт міг бути виконаний відповідно до американського контрактного права, право інших держав може не передбачати такої вимоги. Отже, поняття “контракт” може мати різне визначення.

Не менш яскравий приклад – визначення поняття “договір купівлі-продажу” в різних автентичних текстах Віденської Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 р. (Україна є учасницею Конвенції з 1 лютого 1991 р.). Так, у французьких та англійських текстах Конвенції по-різному сформульовано це поняття. Таким чином, можна доводити, що договір купівлі-продажу згідно з текстом Конвенції французькою мовою не є договором купівлі-продажу відповідно до тексту Конвенції англійською мовою. Різниця в термінології може стати ще більш відчутною тоді, коли представники сторін спілкуються нерідними мовами. У такій ситуації їм часто доводиться стикатися з проблемою “подвійного перекладу” (у даному випадку, це коли робиться переклад на не рідну мову сторін), що збільшує ймовірність непорозумінь.

Мовний бар’єр ще називають “лінгвоетнічним”, оскільки він є не стільки мовним, скільки етнічним. Він ґрунтується на різниці культур, національній психології, інших етнічних особливостях тощо. Так, під час укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів) лінгвоетнічний бар’єр набуває нових характеристик – правового контексту. У такій постановці досягнення та формальне закріплення сторонами домовленості залежить від їхнього розуміння положень договору (контракту), сформульованих специфічною термінологією, виробленою мово вживанням як відображенням культури і правом як проявом та відбиттям такої культури, яка перебуває під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників.

МОВНЕ ПОСЕРЕДНИЦТВО ТА ПЕРЕКЛАД

Подолати лінгвоетнічний бар’єр покликане мовне посередництво. Його зазвичай здійснює людина, яка володіє мовами сторін. Розрізняють різні форми мовного посередництва: переклад, переказ, реферування, складання інформаційних довідок тощо. Центральне місце серед них займає переклад, який сприяє повноцінній передачі інформації. Формально, переклад, як процес, має на меті забезпечити обидві сторони “вихідною” від сторін інформацією незалежно від різниці у мові. Призначення перекладу полягає у тому, щоб забезпечити таке двомовне (чи багатомовне) спілкування, яке за своїми можливостями максимально наближається до одномовного спілкування. Основне значення у забезпеченні цього має успішна технологія перекладу, застосовувана перекладачем.

Нині з’явилися інноваційні технології у галузі мовного посередництва, які за ідеєю розробників, претендують на те, щоб замінити чи сприяти подоланню мовного бар’єра. Загальновідомими є комп’ютерні програми перекладу. Також розробляються технології синхронного перекладу за допомогою комп’ютера. Деякі технології уже апробовано. Ще у 1992 р. одна американська телекомунікаційна компанія презентувала вбудований у телефон голосовий синхронний англійсько-іспанський перекладач на 450 слів. Проте, як вважать спеціалісти, такий чи подібний штучний інтелект навряд чи зможе замінити людський інтелект професіонала, який власне здатний долати не лише мовний, а й лінгвоетнічний бар’єр.

Переклад, усний і письмовий, у зовнішньоекономічній контрактній практиці – це поширене явище. Потреба у ньому може виникати на багатьох стадіях контрактної практики, у різних сферах зовнішньоекономічної діяльності, приміром у налагодженні контактів, проведенні переговорів, складанні та підписанні контракту, вирішенні спорів (коли текст контракту може потребувати перекладу) тощо.

Загальновизнано, що адекватність та акуратність перекладу текстів міжнародних договорів (контрактів), їх правничої термінології сприяє попередженню спорів та зменшенню чи усуненню потреби у тлумаченні тексту договорів. Цей аспект яскраво демонструє такий приклад з договірної практики міжнародного публічного права.

Свого часу між ФРН та НДР виник скандал з приводу на перший погляд незначної неточності у перекладі німецькою мовою договору між СРСР, США, Англією та Францією про статус Західного Берліна, укладеного російською, англійською та французькою мовами. Перекладачі Міністерства закордонних справ ФРН переклали словосполучення “комунікація [англ. lines, фр. Linges] між Західним Берліном і ФРН” як “Bindungen zwischen Westberlin und der Bundesrepublik Deutschland” замість “Verbindungen...” Представники НДР побачили у цьому невідповідність, оскільки слово “Bindungen” означає не стільки зв’язок, як прив’язаність, а в юридичному значенні цього слова – залежність, зв’язки, відносини. Таке тлумачення насправді суперечило юридичному статусу Західного Берліна.

Відомими є спори, які виникають між країнами щодо відмінності у формулюваннях у різних версіях уже укладених та введених в дію міжнародних договорів (приміром, спір між СРСР та США стосовно угоди 1963 р. про скорочення випробувань зброї). Загалом переклад зовнішньоекономічних договорів (контрактів) порівняно з перекладами інших правових документів – це водночас і найлегший, і найважчий з інших видів перекладів. Такий переклад є одним із найлегших, оскільки тексти договорів (контрактів) добре структуровані, містять чітко сформульовані, часом стандартні положення. Проте він є одним із найважчих, бо це найвищий ступінь прояву особливостей правових систем свого походження та здійснення, а отже. своїй вдалій реалізації майже завжди може завдячувати співпраці між правниками та перекладачами.

ПЕРЕКЛАДАЧ ТА ПРАВНИК: СТОСУНКИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Договірно-правова практика – це справа спеціалістів. Тому до роботи на переговорному етапі та стадії складання тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) доцільно залучати висококваліфікованих правників та перекладачів. Для перекладу будь-якого правового документа, зокрема зовнішньоекономічного договору (контракту), від перекладача вимагається вільне володіння мовами, з яких та на які робиться переклад. Окрім того, він також має бути “компаративістом” та обізнаним з основами і специфікою правових систем сторін контракту. Інакше кажучи, перекладач має вміти не просто перекладати слова з однієї мови на іншу, а робити це у контексті часом складної культури та особливостей правових систем.

Яскравий приклад – підготовка та переклад документа гарантії. Так, у США гарантія має відповідати вимогам Єдиного торгового кодексу. Назва документа гарантія на німецький продукт (Garantie), перекладена на англійську мову з метою подальшого продажу цього продукту з такою гарантією в США, має відповідати вимогам законодавства США. У такому випадку перекладачу потрібно знати, що Єдиний торговий кодекс передбачає, що до назви гарантії обов’язково слід включити слово “обмежена” (англ. limited warranty), що означає, що за такою гарантією може наступати обмежена відповідальність. Водночас німецьке право не встановлює такої вимоги. Зворотна ситуація може виникати і в разі перекладу “американської обмеженої гарантії” з метою продажу товару в ФРН.

Західна практика укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів), яка набуває поширення в Україні, має свою специфіку. Вона, крім усього іншого, полягає в тому, що представники сторін, досягнувши принципової домовленості щодо істотних умов потенційного договору, решту справи – підготовку тексту договору (контракту) – перекладають на плечі правника. Так учиняють насамперед для забезпечення легітимності положень договору (контракту) та передбачення засобів правового захисту. Зокрема, це стосується зовнішньоекономічних договорів (контрактів) у сферах банківської діяльності та цінних паперів, інвестиційної діяльності тощо, предметом яких є значні матеріальні цінності.

В ідеалі до підготовки зовнішньоекономічного договору (контракту) необхідно залучати досвідченого правника-перекладача, який вільно володіє спеціальною, професійною іноземною мовою, якою спілкуються та складають текст зовнішньоекономічного договору (контракту). Він має володіти синтезованими лінгвістичними та правовими знаннями, навичками їх застосування.

Проте більшість правників не знає іноземної мови на професійному рівні. За критерієм володіння нею правників можна поділити на одномовних (монолінгвістичних) та багатомовних (полілінгвістичних). А оскільки зазвичай правник не знає іноземною мовою, з якої чи на яку готується переклад, без перекладача не обійтися. Перекладачі можуть працювати самостійно або у складі того самого колективу, де працюють правники. Деякі юридичні фірми, які займаються правовим забезпеченням зовнішньоекономічної діяльності, або інші підприємства, що здійснюють імпортно-експортні операції, мають штатного перекладача або перекладачів. Іншим доводиться звертатися за перекладацькими послугами до спеціалізованих підприємств (бюро перекладів). Звернення до такого бюро може бути неминучим, коли йдеться про переклад з або на непоширені мови, що особливо часто зустрічається у сфері зовнішньоекономічної діяльності (наприклад, словацької, угорської, східних мов).

До перекладачів ставляться різноманітні вимоги. Запрошений ззовні перекладач, який надаватиме перекладацькі послуги для обох сторін, має бути незацікавленим стосовно контрагентів. Проте на практиці зазвичай кожна сторона має свого перекладача. Іноді представники однієї із сторін (наприклад, правники), незважаючи на те, що вільно володіють іноземною мовою, якою ведуться переговори, запрошують перекладачів. При цьому робиться це так, щоб інша сторона про це не здогадувалася. У таких ситуаціях перед перекладачем може бути поставлене завдання зосередити увагу на перекладі найголовніших моментів, упускаючи другорядні. Тоді як випадкові репліки, перемовляння тощо між представниками іншої сторони, яка не здогадується про те, що її розуміють без перекладача, можуть надати цінну інформацію.

Надання якісного перекладу – головна вимога до перекладача. Якість перекладу характеризується такою ознакою як адекватність. По суті, правник, який не володіє відповідною іноземною мовою, не може перевірити адекватність та акуратність перекладу (тексту документа), а отже, й оцінити його якість. До того ж загальновизнано, що не існує якогось об’єктивного критерію, згідно з яким можна було б визначити (оцінити) якість перекладу (тобто чи було виконано переклад “добре” чи “погано”). Оцінити якість перекладу можуть представники контрагента. Загалом проблеми, якщо і виникають, то згодом, коли процес уже не повернути назад (скажімо, після підписання контракту, початку його виконання). Отже, відсутність проблем, які випливають з перекладу – це критерій (але відносний) якості перекладацьких послуг.

На практиці поширені випадки на перший погляд лінгвістично адекватного, проте насправді неадекватного з точки зору професійної мови перекладу. Тут слід мати на увазі контекстуальну багатозначність лексеми, яка перекладається, оскільки в кожному окремому випадку вона може мати специфічне значення. Перекладаючи тексти зовнішньоекономічних договорів (контрактів), перекладач має використовувати не лише загальні, а й спеціалізовані словники. Річ у тім, що текстуальне оформлення зовнішньоекономічних договорів (контрактів) передбачає включення до нього значну кількість спеціальної правничої, економічної, в тому числі комерційної, термінології, не кажучи вже про специфічну термінологію у зв’язку з особливістю предмета договору (контракту). А оскільки словники не подають (або неповно подають) значення слів у тому чи тому контексті, а також рідко повно перекладають фрази, то доброю практикою є використання кількох загальних та спеціалізованих словників. Для того, щоб з’ясувати зміст та значення спеціального терміна, що перекладається, варто також користуватися юридичними словниками, енциклопедіями, словниками тлумачних слів, спеціальною юридичною літературою.

Визначальним для успішного перекладу тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) є стосунки між правником та перекладачем, і зокрема покладення та розподілення відповідальності між правником та перекладачем. Зазвичай на правника покладається відповідальність за юридичний бік договірно-правової практики, зокрема, юридичне забезпечення процесу підготовки, укладення та виконання зовнішньоекономічного договору (контракту). На практиці саме правник, а не перекладач бере на себе відповідальність (перед клієнтом, власником підприємства тощо) за належність правового забезпечення договірної (контрактної) діяльності, частиною якого є підготовка текстів зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Яку юридичну відповідальність у такому разі несе перекладач за надання перекладацьких послуг? Українське законодавство безпосередньо не передбачає відповідальності суб’єкта підприємницької діяльності за вибір перекладача для підготовки зовнішньоекономічних договорів. Однак, за загальним правилом, перекладач має надати якісні перекладацькі послуги. Вимога про надання якісного перекладу, а також критерії якості перекладу також можуть бути передбачені договором про надання перекладацьких послуг, укладеного між замовником (наприклад, правником) та виконавцем (перекладачем, бюро перекладів).

Приміром, німецьке законодавство безпосередньо передбачає відповідальність суб’єкта підприємницької діяльності, який надає перекладацькі послуги, за їх якість. Замовник (тобто правник) зобов’язаний надати перекладачеві інструкції стосовно замовлення. Більше того, законом надано можливість притягти до відповідальності імпортерів за вибір перекладача. У такий спосіб законодавчо стимулюється підвищення якості послуг у сфері перекладу.

Перекладач також може нести іншу юридичну відповідальність. Наприклад, перекладач несе відповідальність за переклад нотаріально засвідченого тексту зовнішньоекономічного договору (контракту); при цьому завіряється саме підпис перекладача, а не сам переклад.

Перекладач також може нести кримінальну відповідальність як особа, яка бере участь у кримінальному судочинстві. Згідно зі ст. 128 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК) у деяких випадках при провадженні слідчих дій слідчий запрошує перекладача. “Перекладач повинен з’явитися за викликом слідчого і зробити повно і точно доручений йому переклад. Слідчий роз’яснює перекладачеві його обов’язки і попереджає про кримінальну відповідальність за відмову виконати обов’язки перекладача, а також за завідомо неправильний переклад, про що відбирає від нього підписку.” Перекладач, якого запрошено на судове засідання має “обов’язок правильно робити потрібний в судовому засіданні переклад”, а суддя попереджає його про відповідальність за ст. 384 Кримінального кодексу України (далі – КК) за “завідомо неправильний переклад, про що від перекладача відбирається підписка”.

“Завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем” “під час провадження дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді” є кримінально-караним діянням. Окрім цього, кримінально-караним діянням є “відмова перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов’язків у суді або під час провадження досудового слідства, розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи дізнання”.

Актуальним є питання вдосконалення галузі правового перекладу. Нині в США вживаються заходи щодо покращення сфери правового перекладу, на які варто орієнтуватися і в Україні. Так, правовим перекладачам та правникам рекомендується дотримуватися таких основних правил:

Перекладачів стосуються такі рекомендації:

• поважати культурні відмінності іншої правової системи (перекладати не просто слова, а, в широкому розумінні, правову культуру);
• визнавати та відтворювати у перекладі стиль правової системи відображений в мові з якої робиться переклад.

• надавати детальні інструкції щодо перекладу (специфікація роботи, мета та роль документа, який має бути перекладено тощо);
• поважати мовну номенклатуру (семантику термінології згідно з особливостями правової системи походження тощо);

Стосовно необхідності надання детальних інструкцій, за приклад може правити випадок “зворотного перекладу”. Так, на практиці, трапляються випадки, коли у текст договору (контракту) включаються положення (формулювання) законодавства, які згодом перекладаються на іноземну мову. Згодом такий іншомовний договір (контракт) дається на переклад на українську мову. У результаті, перед правником, який отримує переклад, можуть постати нові, “незнайомі” для правника формулювання. Виникають претензії щодо перекладу, які можна було уникнути якщо б правник надав відповідні інструкції. Відтак справа перекладу та бюджет на його виконання тільки виграватиме у разі, коли правник рекомендуватиме перекладачу звернути увагу на ті чи інші аспекти стосовно перекладу, відповідне законодавство тощо, а перекладач також проявить ініціативу у цьому питанні.

Стосовно реалістичності термінів виконання перекладу, за приклад може правити випадок “нестачі часу”. Часом правники, керовані ринковими чинниками та бажанням клієнтів якнайшвидше вирішити юридичних аспект питання, встановлюють нереалістичні терміни для виконання замовлень на переклад договорів (контрактів). Нестача часу, навіть за умов додаткової винагороди, може негативно вплинути на якість перекладу. Слід мати на увазі, що справа перекладу є клопіткою та тривалою. Після того, як переклад закінчено (чому може передувати підготовка його кількох варіантів (проектів)), текст перекладу необхідно уважно вичитати редактору та коректору, а також – обов’язково – правнику. Для здійснення цих процедур потрібен час, який сторони (правник та перекладач) повинні з’ясувати збалансовано.

Співпраця між перекладачем та правником завжди на користь справі. Перекладачі, роблячи переклад тексту зовнішньоекономічного договору (контракту), який готується до підписання, можуть помітити неузгодженості в його формулюванні, про які необхідно повідомити правника. Успіх текстового оформлення (в тому числі перекладу) багатомовних текстів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) залежить від тісної співпраці між правниками та перекладачами.

Отже, у сфері зовнішньоекономічної діяльності співпраця між правниками та перекладачами стає об’єктивною необхідністю. “Перекладач володіє певним скарбом знань, з якого правник прагне отримати свої відсотки”, проте гарантованість таких відсотків, як і винагорода перекладача забезпечується співпрацею та стосунками відповідальності між правником та перекладачем. Загалом, семантико-термінологічні аспекти зовнішньоекономічних договорів представляють собою комплекс питань, вирішення яких визначає успіх підготовки тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) для його укладення.

МОВНІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ ТЕКСТІВ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ДОГОВОРІВ (КОНТРАКТІВ)

ТЕКСТОВЕ ОФОРМЛЕННЯ ТА ЗМІСТ: ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ

Зовнішньоекономічний договір (контракт) – це документ, а документ є основним видом ділового мовлення. Тому зовнішньоекономічний договір (контракт) має відповідати вимогам, які ставляться до оформлення документів: містити заголовок, характеризуватися цілісністю змісту, структурною організацією, зв’язаністю та завершеністю викладу тощо.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається мовою офіційно-ділового стилю. За загальним правилом, тексти документів офіційно-ділового стилю мають бути точними, змістовними, лаконічними. Текст має бути добре вичитаний та акуратно й естетично однак консервативно, по-діловому, оформлений. По суті, текст договору являє собою обличчя ділового спілкування сторін.

При підготовці тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) потрібно утримуватися від так званих “поганих звичок”: надмірного багатослів’я, повторень, безвідносності, архаїчної мови (особливо в англомовних текстах), довгих речень, нечіткості формулювань, невідповідності (між положеннями договору), використання умовного способу дієслова тощо. Текст зовнішньоекономічного договору (контракту) поділяється на статті (параграфи) та пункти (підпункти), а також абзаци. Поділ тексту на абзаци, котрі розпочинають нове положення чи його частину, сприяє послідовному осмисленню та сприйняттю прочитаного. Часом доречні абзаци з одного, двох речень для виокремлення частин положень зовнішньоекономічного договору (контракту). Нумерування сприяє чіткості у визначені посилань на ті чи інші положення договору (контракту).

При укладенні зовнішньоекономічного договору (контракту) двома мовами доцільно викладати текст двома мовами на одному аркуші, симетрично розмістивши його у двох колонках. Також до тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) потрібно включити положення стосовно кількості мов та примірників оригіналів договору (контракту), особливо, коли різномовні тексти договору (контракту) підписуються окремо. Прикладом може бути таке формулювання: “Даний договір [контракт] складений [тут вписати – двома] мовами [українською та англійською] у [чотирьох] оригіналах, по [два] оригінали – [один] [українською] та [один] [англійською] – для кожної сторони, при цьому [обидва] тексти мають [однакову юридичну] силу”.

Зміст тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) визначається в обов’язкових та додаткових умовах (елементах) такого договору (контракту). До обов’язкових елементів текстового оформлення належать ті, які втілюють умови, що повинні або можуть бути в ньому передбачені. Такі умови визначені Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001р. № 201.

Згідно з Положенням, до обов’язкових умов, які повинні бути передбачені у договорі (контракті), якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про інше щодо викладення умов договору і така домовленість не позбавляє договір предмета, об’єкта, мети та інших істотних умов, без погодження яких сторонами договір може вважатися таким, що неукладений, або його може бути визнано недійсним внаслідок недодержання форми згідно з чинним законодавством України, відносяться: назва, номер договору (контракту), дата і місце його укладення; преамбула із зазначенням повного і скороченого найменування сторін та найменування документів, якими керуються контрагенти при укладенні договору (контракту); предмет договору (контракту); кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг); базисні умови поставки товарів (приймання й здачі виконаних робіт або послуг); ціна та загальна вартість договору (контракту); умови платежів; умови приймання здавання товару (робіт, послуг); упаковка та маркування; форс-мажорні обставини; санкції та рекламації; урегулювання спорів у судовому порядку; місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін.

Згідно з Положенням, до додаткових умов, які можуть включатися до тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) за домовленістю сторін зокрема відносяться: страхування; гарантії якості, умови залучення субвиконавців договору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження); умови передачі технічної документації на товар; збереження торгових марок; порядок сплати податків, митних зборів; різного роду захисні застереження; момент початку дії договору (контракту); кількість підписаних примірників договору (контракту); можливість та порядок внесення змін та доповнень до договору (контракту); визначення сили багатомовних текстів договору (контракту) та ін.

Віднедавна у практиці стало поширеним використання об’ємних текстів зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Деякі складні договори (контракти) можуть містити більше п’ятдесяти статей детально виписаних положень угоди. Такі об’ємні договори (контракти) протистоять невеликим зовнішньоекономічним договорам (контрактам), які можуть містити всього кілька статей чи параграфів. Як пояснити таку різницю у підходах до об’єму зовнішньоекономічного договору (контракту)?

За загальним правилом, як зазначалося вище, договір (контракт) повинен містити положення стосовно обов’язкових умов. Видається, що існують два підходи до викладення змісту положень зовнішньоекономічного договору (контракту). Відмінність у підходах полягає у тому, що сторона, яка дотримується першого підходу, прагне передбачити у тексті договору (контракту) тільки найбільш необхідні положення, не обтяжуючи його зміст. Такого підходу дотримуються тоді, коли сторони мають позитивний досвід співпраці та більш ніж довірливі відносини; або ж коли сторони є представниками тих правових систем, які звикли вирішувати проблеми по мірі їхнього виникнення.

Сторона чи сторони, які дотримуються другого підходу, прагнуть максимально детально врегулювати всі аспекти правовідносин, в тому числі на випадок виникнення проблемних ситуацій. Такого підходу дотримуються при укладенні так званих “великих контрактів”, загальна вартість яких сягає значних сум, що спричиняє потребу належності їх правового забезпечення. Цей підхід застосовується у західній договірно-правовій практиці, під деяким впливом якого зараз знаходиться й українська договірна практика.

Практика інтенсифікації правового забезпечення та використання об’ємних (деталізованих) типових контрактів набуває поширення і при укладенні зовнішньоекономічних договорів (контрактів) суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України. Це, звичайно опосередковано, ускладнює та робить переговори та укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів) більш коштовним та тривалим. Окрім цього, ускладнюється і вирішення семантико-термінологічних завдань, пов’язаних з мовою текстів зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

СКЛАДНІСТЬ ПЕРЕКЛАДУ ДОГОВОРІВ (КОНТРАКТІВ). ПЕРЕКЛАД ЯК ІНТЕРПРЕТАЦІЯ?

Переклад правових текстів – це складний процес. Невипадково, що донині не існує об’єктивних стандартів якості правового перекладу. Натомість головним критерієм цього є відсутність пов’язаних з перекладом проблем та негативних наслідків. Чим пояснюється складність правового перекладу у цілому та перекладу зовнішньоекономічних договорів (контрактів) зокрема?

Передусім уточнимо, що визначає складність перекладу загалом. По-перше, кожне слово має не лише своє основне значення, а й деякі нюанси, які сформувалися в результаті його розвитку в певному контексті. Тому і поширена багатозначність слів як в одній й тій самій мові, так і однакових за формою словах в інших мовах. По-друге, правова мова навіть у межах однієї мови розглядається як окрема мова. Слова та фрази цієї мови можуть мати специфічне значення, яке формувалося століттями, або ж бути відкритими для тлумачення. По-третє, у кожній мові наявна чимала кількість слів, які мають однакове походження (наприклад, від латинських слів), котрі можуть по-різному трактуватися правовим лексикон різних мов. Приміром, слово “контракт”: те, що називають контрактом у французькому праві не є контрактом в американському. По-четверте, існують різні версії однієї мови. Так, англійська мова охоплює правові мови Великої Британії, США (з її багатьма територіальними юрисдикціями), Австралії, Канади та інших держав; французька – Франції, Швейцарії, Сенегалу, Квебеку (в Канаді) тощо. Усі вони можуть різнитися синтаксично, лексично та семантично. По-п’яте, кожна мова має свої граматичні особливості. У світі є мови, яким не властиві граматичні часи; одні мови мають більше способів чи видів дієслів, інші – менше. Переклад текстів з чи на такі мови потребує особливого вміння.

У результаті, там, де два перекладачі, там два різні переклади. У випадку з перекладом правових текстів варіантів перекладів може бути й більше. Це пояснюється тим, що перекладачу доводиться по суті інтерпретувати правовий текст. Це і дало підставу деяким спеціалістам заявити, що переклад – це інтерпретація. Виникає запитання: текст договору (контракту) потрібно перекладати чи інтерпретувати?

У цьому зв’язку варто згадати, що українське слово “перекладач” на англійську мову може перекладатися двома словами: В англійській мові для українського слова “перекладач” використовують два слова: translator (букв. перекладач) та interpreter (перекладач, інтерпретатор – той, що тлумачить). Значення цих слів для цілей перекладу майже ідентичне, лише з однією особливістю – interpreter здійснює усний переклад. Водночас, слово interpreter має і друге значення – особа чи орган, які тлумачать норму права. Воно також є доречним у контексті нашої теми.

Практика підтверджує положення про те, що правові тексти мають перекладатися, а не тлумачитися. Так, відомий випадок, пов’язаний з однією німецькою компанією, коли результатом неправильного перекладу судового рішення стало подання більш ніж 200 000 позовних заяв до німецьких судів. Приміром, японське бюро перекладу замість того, щоб перекласти японські кодекси, витлумачила їх, тим самим перетворивши їх у наукове видання. Судові органи відмовилися брати такий “переклад” до уваги.

За загальним правилом, тексти багатомовних договорів (контрактів) мають бути формально та змістовно ідентичними, тобто немов би укладеними однією мовою. Досягненню такого ефекту має сприяти переклад вихідного тексту оригіналу договору (контракту) іншою мовою, при якому останній (“перекладений текст”) відповідає оригіналу. При співставленні текстів оригіналів та їх перекладів виділяють три основні критерії оцінки якості такого ефекту: структура, семантика (зміст) та потенціал впливу. При цьому, важливо, щоб вихідний і перекладений текст були рівноцінними за здатністю викликати аналогічні реакції у своїх адресатів, таким чином здійснюючи регулятивний вплив, тобто певним чином змінюючи їх мислення, емоції, поведінку.

Оскільки при перекладі необхідно зберегти структуру самого вихідного тексту договору (контракту, при передачі структури та синтаксису однієї мови на структуру та синтаксис іншої мови, неминуче постає питання про вибір між суворим дотриманням текстуальної (мовної) форми (а відтак і можливої неелегантності чи невідповідності мовної норми (узусу) перекладу) та більш вільнішим перекладом (а відтак можливу шкоду юридичній акуратності) вихідного тексту договору (контракту). Для вирішення цього питання необхідно здійснювати юридичний аналіз застосовуваних термінів, зокрема, з метою усунення буквалізмів. “Буквальний переклад” не обов’язково розкриває зміст перекладеного терміну. Стосовно використання буквалізмів при перекладі текстів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) також слід зазначити, що прагнення до підбору слів лише за формою ідентичних чи подібних термів різними мовами не є виправданим, оскільки вони можуть мати різне правове значення. Також при перекладі рекомендується не робити вільної інтерпретації тексту та застосовувати помірковану міру перекладацької трансформації.

Отже, хоча перекладач може для себе інтерпретувати правовий текст договору (контракту) та його положення, його завдання – зробити переклад, тоді як тлумачення як спеціальний правовий прийом – завдання суду чи уповноваженого органу. Досягнення ідентичності та адекватності перекладу – першочергове завдання та ознака подолання лінгвоетнічного бар’єру. Складність виконання такого завдання при укладенні зовнішньоекономічних договорів (контрактів) полягає у тому, що сторони, окрім того, що вони зазвичай думають та спілкуються різними мовами, також використовують специфічну мову, точніше, фахову термінологію (технічну, економічну, правничу тощо), семантичне значення якої може розбігатися у різних мовах. Отож, в структурі лінгвоетнічного бар’єру міститься особливий рівень – концептуальний бар’єр. У зовнішньоекономічних договорах (контрактах) він насамперед стосується правничої термінології.

ВІДПОВІДНІСТЬ ПРАВНИЧОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

Відповідність правничої термінології у контексті перекладу означає таке положення, коли правничі терміни вихідного тексту перекладу адекватно відповідають правничим термінам перекладеного тексту і навпаки. В Україні, в силу відомих причин, особливо гострою є проблема адекватного перекладу іноземної правничої термінології на українську правничу мову, в тому числі і тієї, яка використовується при укладенні та в текстах зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Річ у тім, що іноземний контрагент прагне якомога повніше забезпечити виконання договору (контракту) з допомогою засобів правового захисту. Для цього юридичні представники іноземних контрагентів намагаються використати як правові засоби наявні у правовій системі суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності України (наприклад, в українському законодавстві), так і ті, що наявні у правовій системі іноземного контрагента й у міжнародному праві. При цьому, іноземний контрагент отримує додаткові правові гарантії в разі виникнення проблем з виконанням договору (контракту).

Проте часто трапляється так, що в правовій системі однієї з сторін не має інститутів, концепції (доктрин) та відповідних їм термінів, які б адекватно передавали відповідну термінологію правової системи іншої сторони. Наприклад, міжнародні банки для забезпечення повернення кредитів можуть широко застосовувати різноманітні інструменти застави, які в Україні можуть бути маловідомими, і для описаннях яких не має відповідної термінології. При підготовці таких договорів іноземні контрагенти можуть, а на практиці – так воно і є, користуватися правничою термінологією “своїх” правових систем, відтак можливі труднощі при перекладі.

На практиці зустрічаються два види взаємопов’язаних складностей стосовно перекладу невідомої (мові, на яку перекладається) правничої термінології. Перша складність – суто формальна: відсутність відповідної термінології. Друга складність, яка розкриває першу – змістовна: відсутність відповідних інститутів, концепцій. Вони взаємопов’язані, оскільки часто відсутність правових концепцій означає відсутність відповідного правничого терміну. В основі правничих термінів лежать поняття, які склалися історично в процесі розвитку правової чи соціальної системи, структурною складовою якої є мова, зокрема правнича мова. За приклад (ретроспективно) можуть правити такі терміни, які використовуються в американському та міжнародному приватному праві, що можуть використовуватися, в контрактах: abandonment, acceptance, affidavit, clean hands (unclean hands), default, clearing, equity, endorsement, lien, mainmort, consignation, freight, Rules against perpetuities тощо. На практиці виникали питання про переклад цих та інших подібних термінів, які можуть бути невідомі українському праву.

На практиці виникають складності з перекладом термінів англосаксонського заставного права. Таким, наприклад, є термін lien, який широко використовується у договорах застави, які ініціюють іноземні підприємства у договорах позики та забезпечення виконання зобов’язань з українськими підприємствами. Цим терміном позначають “право володіння власністю іншої сторони на час виконання нею боргового зобов’язання”. Слово lien з’явилося в англійській мові в XVI ст., до якої потрапило з давньофранцузької мови від латинського слова ligamen, що означає “зобов’язання, зв’язаність”, від ligare – “зв’язувати”. В українському праві відповідником lien може бути термін “заклад” – “застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателем”.

Якщо в правничій термінології однієї мови немає ідентичного за змістом “іноземного” терміну або іншого терміну, який позначає значення “іншомовного” терміну, рекомендується використовувати такі три способи подолання ситуації неперекладних правничих термінів: 1) запозичення, 2) роз’яснення, 3) термінотворення. Розглянемо випадки застосування цих способів на конкретних прикладах.

Запозичення

Цей спосіб, який є одним із шляхів збагачення лексичного складу кожної мови, є найбільш поширеним у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Його суть: термін іншомовного походження транслітерується – текст іншомовного слова або словосполучення передається українськими літерами. Відтак цей спосіб є найпростішим, оскільки позволяє залишити термін незмінним, змінюється тільки його написання. Як наслідок застосування такого способу, до сучасної як економічної, так і правничої лексики увійшло багато іншомовних термінів. Серед найуживаніших наприклад такі усталені як: аваль, агент, акцепт, акція, брокер, вексель, гарантія, дебет, дебітор, демпінг, депозит, експорт, емісія, імпорт, капітал, квота, компанія, компенсація, консигнація, контракт, кооперація, корпорація, кредит, ліцензія, менеджер, операція, пролонгація, чек, форс-мажор та багато інших. Очевидно, що нескладність застосування цього способу спричиняє до його поширення.

Нині й в українській договірно-правовій практиці цей спосіб набуває поширення: дедалі частіше використовуються іншомовні терміни (наприклад: дефолт (англ. default – “невиконання” (обов’язку, платежу (несплата), процесуальних дій тощо)), трансакція (англ. transaction – “угода”, “операція”), тощо. У цьому зв’язку однак слід також приймати до уваги правила використання іншомовних слів в українській мові. Спеціалісти-мовники радяться бути обережними й уважними до використання у діловому мовленні та написанні іншомовних слів. Якщо іншомовні слова можна замінити відповідними українськими, вважають спеціалісти, то їх вживання – недоречне. Водночас, якщо ж іншомовні слова ввійшли до активного словника міжнаціонального спілкування, тоді їх можна використовувати в окремих ділових паперах, які стосуються питань угоди тощо. Це власне лексика з фінансової сфери обслуговування, правнича термінологія тощо. Видається, що поширеність запозичень іншомовних термінів знаходиться у прямій залежності від розвитку української термінології та мови загалом, обізнаністю з нею носіїв мови та бажання нею користуватися.

Для правильного вживання іншомовних слів, спеціалісти радять дотримуватися таких рекомендацій: 1) не ставити у тесті іншомовних слів за наявності відповідних в українській мові; 2) вживати іншомовні слова лише у зафіксованому в словниках значенні (значеннях); 3) не користуватися в одному документі чи тематично пов’язаних документах одночасно іншомовним словом і його українським відповідником. Користування українською мовою, вважають спеціалісти, полегшує ведення справочинства.

Слід також мати на увазі, що зазначені правила та рекомендації стосуються запозичень правничих та інших термінів з російської в українську мову. Так, наприклад, англійський термін trust company не рекомендується перекладати як “трастова компанія”, оскільки в українській мові є відповідний термін – “довірче товариство” (тим більше, порушенням мовних правил є таке вживання: “довірче товариство трастова компанія”).

Роз’яснення

Цей спосіб, який є поширеним через повагу до класичних “законів” та правил мови, полягає у тому, що іншомовний термін або подібний український термін подається з додатковим роз’ясненням (у формі визначення чи пояснення). Роз’яснювати (визначати) термін рекомендується безпосередньо у тексті – замість оригінального терміну, у формі примітки до відповідної частини тексту, де вжито термін, який роз’яснюється або окремо у частині тексту, де роз’яснюються інші терміни.

Роз’яснювати зокрема рекомендується такі терміни, які не доцільно транслітерувати. Такими, наприклад є терміни, які позначають доктрини, виражені у фразеологізмах (clean hands – букв. “чисті руки”, “чесність, бездоганність поведінки”); Rules against perpetuities (“Правила проти вічних розпоряджень”, “доктрина недійсності угод, які встановлюють речові права з терміном виникнення більше ніж через 21 рік після смерті особи чи осіб, названих в угоді”) тощо.

Трапляються випадки, коли іншомовний термін можна або транслітерувати або роз’яснити, або ж зробити й те й інше, в залежності від контексту та його значення. Наведемо кілька прикладів. В англосаксонському праві поширений термін affidavit (від лат. affidare – “довіряти (самому собі)”), яким позначають “письмовий документ, даний під присягою”. Оскільки в українському праві нема термін, який точно передає значення affidavit, рекомендується або подавати його визначення або транслітерувати його українською мовою – “аффідевіт”.

Часом поширені іншомовні терміни, які хоча і зазнали транслітерації, перейнявши таким чином оригінальну концепцію терміну, мають і український відповідник. Вирішальним у прийнятті рішення стосовно способу перекладу є контекст. Наприклад термін abandonment може означати “відмова” (наприклад, від права), водночас у галузі страхування його транслітеровано (за ключовим словом) – абандування, і він означає “залишення предмета страхування на користь страхувальника”. Подібна ситуація з багатьма іншими термінами, як наприклад: accept – 1. “прийняття”, 2. “акцепт”, “акцептування”; clearing – 1. “звільнення від (митних) зборів”), 2. “кліринг”, “клірингова угода”); endorsement – 1. “схвалення”, “підтвердження”; 2. “індосамент” (як передаточний напис) тощо; freight – 1. “вантаж”, 2. “фрахт” (у морському праві) тощо.

Термінотворення

Вирізняючись від запозичення, цей спосіб полягає у творенні нового українськомовного терміну і є поширеним особливо у сфері зовнішньоекономічної діяльності, застосовується найрідше остільки, оскільки його використання пов’язане із певним зрозумілим ризиком. Загалом відзначимо, що вживання новотворів у праві, як і надмірне захоплення вживанням запозичень, пов’язане із розвитком української правничої мови, правничої термінології, словників та процесом унормування правничої термінології у правознавстві, правотворчості та практиці. Так, такий маловідомий ще не десять років тому оригінальний український термін як “правочин” нині набув поширення. Цей термін у новому цивільно-правовому законодавстві (Цивільному кодексі) позначає дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, й може бути односторонньою та багатосторонньою (договір).

Стосовно використання новотворів у зовнішньоекономічній договірно-правовій практиці, зазначимо, що таке допустиме за умови, якщо в цьому є потреба і сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) досягнуть згоди щодо змісту відповідних термінів. Підсумовуючи підкреслимо, що для подолання складної проблеми відповідності правничої термінології при перекладі текстів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) правники та перекладачі мають у своєму розпорядженні кілька ефективних способів.

Продовження »»