Справа №21/668.
Рішення Господарського суду м. Києва: позов задоволено

Позивач заявив позовні вимоги про визнання недійсним рішень ДПІ в Шевченківському районі м. Києва № 1144/23-03/21461691/4747/10 від 8 червня 2001 р., № 1145/23-03/21461691/4747/10 від 8 червня 2001 p., № 1146/23-03/21461691/4747/10 від 8 червня 2001 р. про застосування та стягнення фінансових санкцій як таких, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

В доповненні до позовної заяви № 230 від 14 серпня 2001 p. позивач заявив позовні вимоги про визнання недійсними вказаних рішень, а також рішення ДПІ в Шевченківському районі м. Києва № 6807/10/223-318 від 3 серпня 2001 p. про узгодження податкових зобов’язань.

Відповідач у судовому засіданні проти заявленого позову заперечує, посилаючись на причини, викладені в поясненнях у справі № 21/9/10-020.

Господарський суд м. Києва ухвалою від 6 червня 2001 p. в справі № 21/668 зупинив провадження в справі та за клопотанням позивача призначив судово-бухгалтерську експертизу для об’єктивного вирішення питання про правильність відображення господарських операцій позивача за період з 1 липня 1996 p. по 1 липня 2000 p.

Господарський суд м. Києва ухвалою від 21 січня 2002 p. поновив провадження в справі в зв’язку з отриманням висновків призначеної судово-бухгалтерської експертизи.

Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд м. Києва встановив нижчезазначене.

ДПІ в Шевченківському районі м. Києва провела комплексну документальну перевірку за період з 1 липня 1996 p. по 1 липня 2000 p. з питань дотримання ТОВ "А" вимог податкового законодавства. За результатами перевірки було складено акт від 28 лютого 2001 p. № 13/23-03 і доповнення до акта від 31 травня 2001 p. На підставі вищезазначеного акта ДПІ в Шевченківському районі м. Києва було винесено рішення № 1144/23-03/21461691/4747/10 від 8 червня 2001 р., № 1145/23-03/21461691/4747/10 від 8 червня 2001 р., № 1146/23-03/21461691/4747/10 від 8 червня 2001 р. про застосування та стягнення фінансових санкцій на загальну суму 39834,9 грн.

3 серпня 2001 p. ДПІ в Шевченківському районі м. Києва винесла рішення № 6807/10/23-318 про результати розгляду скарги, яким скаргу директора ТОВ "А" залишила без задоволення.

Позивач вважає названі рішення безпідставними й незаконними, посилаючись на зазначене нижче.

30 травня 1996 р. ТОВ "А" й компанія "Е" (Швейцарія) уклали між собою Договір про консигнаційний склад. Умови договору передбачали, що ТОВ "А" утримує консигнаційний склад фармацевтичних продуктів "Е" та її дочірніх компаній, а всі продукти на складі залишаються винятковою власністю компанії "Е" до того моменту, доки вона не отримає всю виручку від продажу продуктів. Усі витрати, пов’язані з митними процедурами, покладаються на ТОВ "А".

Відповідно до Доповнень від 1 листопада 1996 p. до вищеназваного договору, сторони домовились про організацію складу в приміщенні складу "У" для тимчасового зберігання медикаментів, що постачаються на Україну компанією "Ш". ТОВ "А" надає додатково посередницькі послуги з утримання консигнаційного складу – здійснює відгрузку товару третім особам. За період з липня 1996 р. по серпень 1997 p. ТОВ "А" надало посередницькі послуги на суму 88231,28 грн.

Факт надання зазначених послуг підтверджують первинні документи (інвойси та ЦМР) з печатками митниці й складу "У", де фактично розміщувався консигнаційний склад. Договір передбачав комісійну винагороду – 5 % від нормальної вартості товару, відпущеного з консигнаційного складу за накладною. Згідно з умовами договору, під поняттям "нормальна вартість" сторони розуміють, що швейцарська сторона змінює ціни на товар кожного місяця залежно від обсягів продажу згідно зі звітами ТОВ "А".

Таким чином, ТОВ "А" й компанія "Е" 30 травня 1996 p. уклали договір про консигнаційний склад, а доповнення від 1 листопада 1996 p. до консигнаційного договору по суті є договором про тимчасове зберігання медикаментів, що постачаються компанією "Ш" на Україну.

Відповідач в актах та оспорюваних рішеннях дійшов висновку про те, що ТОВ "А" неправильно відобразило в бухгалтерському та податковому обліках доходи від реалізації послуг, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 18574,29 грн.

Суд вважає вказаний висновок таким, що не ґрунтується на вимогах закону, виходячи з нижчезазначеного.

Товариство "А" доходи від реалізації послуг за вищевказаними договорами відобразило в бухгалтерському та податковому обліках у вересні 1997 р. на підставі кредит-меморандуму від 28 травня 1997 р. на загальну суму 32064,02 дол. США (24255,38 – вартість послуг за зберігання товарів на митному складі + 2820 – суми транспортних витрат + 4988,64 – вартість торговельного обладнання аптеки), який надійшов на адресу товариства 10 вересня 1997 р. разом з листом компанії “Ш”.

Кредит-меморандум є одночасно розрахунковим і платіжним документом, оскільки він містить розрахунок суми комісійної винагороди за продаж через митний склад та вартість послуг за тимчасове зберігання товарів на митному складі за період з липня 1996 р. по березень 1997 р. включно на суму 24255,38 дол. США. В ньому також враховані транспортні витрати в сумі 2820 дол. США й вартість торговельного обладнання аптеки в сумі 4988,64 дол. США. Крім того, цей документ свідчить про те, що вартість цих послуг включена в рахунок зменшення заборгованості товариства “А” перед компанією "Е" за реалізовану продукцію.

Пункт 12 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 250 передбачає, що записи в бухгалтерському обліку здійснюються на підставі первинних документів, які фіксують факти здійснення господарської операції та розпорядження на їхнє проведення. Отримання суми винагороди є самостійною господарською операцією, яка може бути підтверджена або переказом коштів, де в призначенні платежу зазначатиметься, що ці кошти є такою винагородою, або актом-прийому-передачі виконаних робіт, в якому також має бути зазначена сума отриманої винагороди.

Враховуючи те, що акти виконаних робіт між ТОВ "А" та швейцарськими фірмами "Е" і "Ш" не оформлювались, а ТОВ "А" не мало можливості самостійно визначити нормальну вартість товарів, які зберігались на складах, відповідно, не було й можливості розрахувати самостійно розмір комісійної винагороди за цим договором, то підприємство “А” не могло й не мало підстав для відображення в бухгалтерському обліку реалізації послуг по складах до моменту виконання робіт. Отже, ТОВ "А" не мало підстав для відображення в складі виручки від реалізації суми комісійної винагороди по моменту виконання робіт.

Враховуючи вищевикладене, ТОВ "А" правомірно відобразило в складі валових доходів суми комісійної винагороди за договором від 30 травня 1996 p. у розмірі 32064,02 дол. США.

Судова експертиза, призначена Господарським судом м. Києва ухвалою № 21/668 від 6 вересня 2001 p., на питання про правомірність висновку в акті перевірки № 13/23-03 від 28 лютого 2001 p. і доповненні до цього акта від 31 травня 2001 p. про донарахування податку на прибуток за період з 1 липня 1996 p. по 1 липня 1997 p. в сумі 18574,29 грн. за комісійною винагородою за контрактом від 30 травня 1996 p. дійшла висновку, що він документально й нормативно не підтверджується.

Суд не бере до уваги зауваження відповідача, викладені в поясненнях у справі № 21/9/10-020 від 14 лютого 2002 p., про те, що фактично консигнаційний контракт від 30 травня 1996 p. є бартерною операцією, а саме товариство реалізувало послуги складу, вартість яких визначається у вигляді комісійної винагороди, в обмін на фармацевтичні послуги, а тому ТОВ "А" мало відобразити в бухгалтерському обліку господарську операцію за датою відпуску та надходження товарів. Консигнаційний контракт є окремим видом договору, а не бартерною операцією, як стверджує відповідач.

Суд також дійшов висновку про неправомірність донарахування відповідачем ПДВ на суму 7846,99 грн. за період з 1 липня 1996 p. по 1 липня 1997 p. за комісійною винагородою за контрактом від 30 травня 1996 р., виходячи з нижчезазначеного.

Відповідно до ст. 1 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. № 15-93, до іноземної валюти віднесені платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах.

Оскільки кредит-меморандум, оформлений швейцарською стороною на суму комісійної винагороди, виражений в іноземній валюті (доларах США), і є розрахунковим документом, то відповідно до вимог ст. 1 Декрету КМУ № 15-93, розрахунки з ТОВ "А" були проведені нерезидентом в іноземній валюті.

Відповідно до вимог ст. 3 Декрету КМУ "Про податок на додану вартість" від 26 грудня 1992 р. № 14-92 (втратив чинність з 1 жовтня 1997 p.), об’єктом оподаткування є обіг з реалізації товарів (робіт, послуг), крім їх реалізації за іноземну валюту.

Оскільки комісійна винагорода за утримання складу ТОВ "А" надійшла в 3 кварталі 1997 р. в іноземній валюті, то відповідно до ст. 3 вказаного Декрету КМУ, ця винагорода не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість.

Експертиза, призначена Господарським судом м. Києва, на поставлене питання про документальне підтвердження висновків акта перевірки № 13/23-03 від 28 лютого 2001 р. ТОВ "А" та доповнення до цього акта від 31 травня 2001 р. щодо донарахування ПДВ за період з 1 липня 1996 р. по 1 липня 2000 р. в сумі 7846,99 грн. відповіла, що таке донарахування документально й нормативно не підтверджується.

Суд дійшов висновку, що посилання відповідача на неправомірне включення ТОВ "А" до складу валових витрат вартості безоплатно наданих товарів для їх подальшого продажу на суму 7552,09 грн. є безпідставним, керуючись зазначеним нижче.

Стаття 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 p. № 283/97-BP визначає, що об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів, а також доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій, у тому числі вартість товарів, безоплатно наданих платнику податку в звітному періоді (п. 4.1.6).

До складу валових витрат, згідно з п. 5.2.1 ст. 5 названого Закону, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду в зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг). Враховуючи норми Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, у разі одержання безоплатно наданих товарів для подальшого продажу підприємство має визначити прибуток (об’єкт оподаткування податком на прибуток), який складатиметься з вартості безоплатно наданих товарів за ціною, за якою його одержало підприємство, та націнки на ці товари (різниця між ціною продажу та ціною, за якою вони одержані). Згідно з висновком судово-бухгалтерської експертизи, для відображення цих операцій у податковому обліку платник податку має:

– при одержанні безоплатно наданих товарів за ціною одержання відобразити їх у складі валових доходів;

– для визначення прибутку від продажу цих товарів при одержанні відобразити за ціною одержання в складі валових витрат (як нараховані витрати), а в складі валових доходів за ціною реалізації при продажу цих товарів по першій із подій.

Якщо підприємство не врахує в складі валових витрат вартість безоплатно наданих товарів за ціною одержання від постачальника, то підприємство не матиме можливості визначити прибуток у розмірі націнки від продажу цих товарів, що призведе до подвійного оподаткування об’єкта (вартості безоплатно наданих товарів за ціною одержання).

Згідно з п. 5.9 ст. 5 Закону, платник податку має вести облік приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції. Термін “покупні товари” означає, що ці товари не вироблені на цьому підприємстві, й не має значення оплачені вони чи ні, тобто не виключається те, що на складі обліковуються товари, безоплатно надані для подальшої реалізації (включення яких до складу валових витрат передбачає п. 5.2.1 ст. 5 цього Закону).

Таким чином, висновок, викладений у п. 2.4.3 акта перевірки № 13/23-03 від 28 лютого 2001 р. ТОВ "А" та доповненні до цього акта від 31 травня 2001 p., щодо виключення із складу валових витрат товариства “А” нарахованої вартості безоплатно наданих товарів для їх подальшого продажу за 4 квартал 1999 р. і за 1-2 квартали 2000 p. на суму 7,5 тис. грн., а також виключення вартості цих товарів з обліку приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів нормативно не підтверджується, оскільки суперечить нормам Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22 травня 1997 р.

Заперечення відповідача щодо того, що операції за контрактом про консигнаційний склад від 30 травня 1996 р. та доповнення до нього від 1 листопада 1996 р. є товарообмінною (бартерною) операцією, не відповідають дійсності, а тому й посилання відповідача стосовно того, що послуги зі зберігання, навантаження, розвантаження, перевезення товарів здійснені митно-ліцензійним складом та послуги реклами надані на території України, які на підставі вищевказаних законодавчих актів не є експортованими, і здійснені не за розрахунком за іноземну валюту, що надходить на валютний рахунок підприємства, вони є об’єктом оподаткування ПДВ, не мають під собою нормативного обґрунтування.

Отже, й твердження відповідача, що ТОВ "А" мало сплатити ПДВ з суми винагороди за послуги, які надавались "Е", згідно з кредит-меморандумом, наданим ТОВ "А" вищезгаданою компанією, від дати отримання кредит-меморандуму, не містить під собою підстав.

Суд також дійшов висновку, що відповідач неправомірно донарахував внески до Інноваційного фонду за 2 півріччя 1996 р. у сумі 364,72 грн.

Оскільки ТОВ "А " до вересня 1997 р. не мало підтверджуючих документів про одержання комісійної винагороди за договором від 30 травня 1996 p., то в ТОВ "А" за цим договором не могло виникнути додаткової реалізації за попередні звітні періоди протягом 2 півріччя 1996 р. та 1 півріччя 1997 р., а відповідно й додаткового об’єкта для нарахування внесків до Інноваційного фонду в 2 півріччі 1996 р.

Крім того, як зазначається у висновку судово-бухгалтерської експертизи, ревізори не визначили точний об’єкт, з якого проведено додаткове нарахування внесків до Інноваційного фонду за 2 півріччя 1996 р. в сумі 364,72 грн.

Згідно з висновком судово-бухгалтерської експертизи, висновки ревізорів (п. 2.4.4 акту перевірки № 13/23-03 від 28 лютого 2001 p. та доповнення до цього акта від 31 травня 2001 p.) щодо виключення з обліку приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів на суму кредиторської заборгованості, не погашеної в межах позовної давності, на 167600 грн. за 2, 3, 4 квартали 1998 р., 1 квартал 1999 р., 1 та 2 квартали 2000 р., нормативно не обґрунтовані, виходячи з нижчезазначеного.

Пункт 4.1.6 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачає, що до складу валових витрат належать суми безнадійної заборгованості.

Однією з ознак безнадійної заборгованості (п. 1.25 ст. 1 цього Закону) є заборгованість за зобов’язаннями, за якою минув строк позовної давності.

В підприємства “А” за бухгалтерським обліком зазначалась кредиторська заборгованість за одержаний від нерезидентів товар, за який вона вчасно не розрахувалась. По закінченні терміну позовної давності суми непогашеної кредиторської заборгованості враховуються в складі валових доходів відповідно до вимог п. 4.1.6 ст. 4 та п. 12.3.1 ст. 12 вищеназваного Закону.

Отже, Закон не передбачає після закінчення терміну позовної давності враховувати суми непогашеної кредиторської заборгованості одразу в збільшення валових доходів і в зменшення валових витрат, тому що це призвело б до подвійного оподаткування.

Таким чином, оскільки термін “покупні товари” передбачає, що ці товари не вироблені на даному підприємстві, й не обмежує оплачені вони чи ні, тому підприємство не має підстав для виключення з обліку приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів, що ведеться згідно з п. 5.9 ст. 5 Закону, на суму кредиторської заборгованості, не погашеної в межах позовної давності.

Суд також вважає нормативно необґрунтованими висновки ревізорів щодо безпідставного віднесення до складу валових витрат курсових різниць за кредиторською заборгованістю за контрактом № 96-1/А від 11 січня 1996 p. з кіпрською фірмою “C” протягом 2 півріччя 1998 р., 1999 р., 1 півріччя 2000 р. на суму 46900 грн., виходячи із зазначеного.

Кіпрська фірма “C” (Продавець) і товариство з обмеженою відповідальністю "А" (Покупець) уклали контракт № 96-1/А від 11 січня 1996 p. на поставку медпрепаратів протягом 12 місяців, термін дії якого подовжений до 31 грудня 2000 p. додатковими угодами від 6 січня 1997 p. та від 5 січня 1999 р.

Кіпрська сторона передала партію лікарських препаратів через українську фірму "Р" , яка виступає Постачальником (а не Продавцем) на території України за вищеназваним контрактом № 96-1/А. Продукція товариству "А" передана за актами приймання-передачі лікарських препаратів на загальну суму 134850,50 дол. США, в тому числі за актом від 2 липня 1996 р. на суму 38880,00 дол. США, в тому числі:

– за актом від 3 жовтня 1996 р. на суму 43510,00 доларів США;

– за актом від 8 липня 1996 р. на суму 52460,50 доларів США.

В названих актах зазначено, що Постачальник передає за дорученням Продавця (“C”), а Покупець одержує лікарські препарати за цінами, визначеними в доларах США, одержаних Постачальником в межах зовнішньоекономічних контрактів від кіпрської фірми “C”. Загальна вартість партії препаратів визначена в доларах США. Акти приймання-передачі є підтвердженням передачі зобов’язань Постачальника Одержувачу за зовнішньоекономічними контрактами, укладеними між Постачальником та кіпрською фірмою “C”, на поставку медпрепаратів на територію України.

В актах також вказано, що Одержувач ТОВ “А” здійснює оплату загальної вартості препаратів на банківський рахунок Продавця згідно з контрактом № 96-1/А від 11 січня 1996 р.

Акти приймання-передачі оформлені відповідно до вимог п. 12 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в Україні, затвердженого постановою КМУ від 3 квітня 1993 p. № 250, та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24 травня 1995 p. № 88 й зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 p. за № 168/704, про надання первинним документам юридичної сили та доказовості.

Таким чином, поставка лікарських препаратів товариству “А”, яку здійснила кіпрська фірма “C” через українську фірму “Р”, проведена в межах контракту № 96-1/А від 11 січня 1996 р., укладеного між ТОВ “А” та “C”. Отже, при одержанні лікарських препаратів від Продавця “C” у товариства “А” виникає кредиторська заборгованість в іноземній валюті.

Пункт 7.3.3 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 p. № 283/97-ВР передбачає, що будь-яка заборгованість платника податку або перед платником податку, основна сума якої (без процентів і комісійних винагород) виражена в іноземній валюті, відображається в податковому обліку дебітора або кредитора шляхом перерахунку суми такої заборгованості в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її виникнення (далі – балансова вартість заборгованості), й не підлягає перерахуванню в зв’язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом звітного періоду.

В разі коли така заборгованість продається (погашається) протягом звітного періоду, вартість такої заборгованості визначається шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).

Відповідно до п. 7.3.6 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, будь-яка іноземна валюта або заборгованість в іноземній валюті, що перебувала на обліку платника податку на кінець звітного періоду, з метою оподаткування перераховується в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, який діяв на останній робочий день звітного періоду. При цьому позитивна або від’ємна різниця між результатом такого перерахунку та балансовою вартістю іноземної валюти або заборгованості включається відповідно до валових доходів або валових витрат платника податку – кредитора або до валових витрат чи валових доходів платника податку – дебітора за наслідками звітного періоду. Для наступного податкового періоду балансова вартість іноземної валюти або заборгованості в іноземній валюті прирівнюється до їхньої вартості, визначеної на кінець попереднього звітного періоду.

Таким чином, у складі валових витрат або валових доходів враховуються курсові різниці за будь-якою заборгованістю в іноземній валюті, в тому числі й кредиторською заборгованістю нерезиденту за договорами купівлі-продажу.

Норми Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 283-97-ВР від 22 травня 1997 p. для врахування курсових різниць за будь-якою заборгованістю в іноземній валюті в складі валових витрат або валових доходів не передбачають застосування вимог пунктів 5.2.1 та 5.3.9 ст. 5 цього Закону, а також не містять будь-яких обмежень щодо нарахування курсових різниць за заборгованістю з простроченим терміном позовної давності.

Термін позовної давності за зовнішньоекономічними контрактами визначає Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажі товарів від 14 липня 1974 р., ратифікована Україною 14 липня 1993 р. Конвенція застосовується незалежно від права, яке могло б застосовуватися в силу норм міжнародного приватного права.

Згідно зі ст. 8 Конвенції, термін позовної давності встановлюється в чотири роки. Якщо боржник до закінчення строку позовної давності в письмовій формі визнає своє зобов’язання перед кредитором, то відповідно до ст. 20 Конвенції з дня такого визнання настає новий чотирьохрічний термін позовної давності.

Стаття 23 Конвенції визначає загальне обмеження терміну позовної давності: “незалежно від положень даної Конвенції термін позовної давності в будь-якому випадку закінчується не пізніше десяти років з дня, коли почався її відлік ...”.

Конвенція не застосовується в тих випадках, коли сторони договору купівлі-продажу в ясно вираженій формі виключили її застосування.

Враховуючи вимоги Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажі товарів від 14 липня 1974 р., ратифікованої Україною в 1993 р., за контрактом № 96-1/А від 11 січня 1996 р., укладеним між ТОВ “А” та “C”, термін позовної давності ще не минув.

Таким чином, ТОВ "А" має підстави для врахування в складі валових витрат курсових різниць за кредиторською заборгованістю кіпрській фірмі “C ” за контрактом № 96-1/А від 11 січня 1996 p.

Враховуючи викладене й керуючись статтями 49, 82-85 ГПК України, суд вирішив позов задовольнити.

Визнати недійсними рішення ДПІ в Шевченківському районі м. Києва № 1144/23-03/21461691/4747/10 від 8 червня 2001 р., № 1145/23-03/21461691/4747/10 від 8 червня 2001 p., № 1146/23-03/21461691/4747/10 від 8 червня 2001 р. про застосування і стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування та рішення № 6807/10/23-318 від 3 серпня 2001 р. про результати розгляду скарги.

Стягнути з ДПІ в Шевченківському районі м. Києва на користь ТОВ "А" 85,00 грн. витрат зі сплати держмита та 69,00 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, а також 2475, 60 грн. витрат зі сплати послуг за проведення судово-бухгалтерської експертизи.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття й може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Рубрика: DIXI

ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ РІШЕННЯ ДПІ

(апеляція)

Справа №21/668.

Постанова Київського апеляційного господарського суду: апеляційну скаргу залишити без задоволення

Колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції (далі – ДПІ) в Шевченківському районі м. Києва на рішення господарського суду м. Києва від 15 лютого 2002 p. у справі № 21/668 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) "А" до ДПІ в Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсними рішень, встановила нижчезазначене.

Рішенням суду від 15 лютого 2002 p. позов ТОВ "А" задоволено. В апеляційній скарзі відповідач – ДПІ в Шевченківському районі м. Києва – просить це рішення суду скасувати й постановити нове рішення про відмову ТОВ "А" в позові, вважаючи, що суд без достатніх підстав в основу обґрунтування цього рішення поклав висновок судово-бухгалтерської експертизи.

ТОВ "А" у відзиві на апеляційну скаргу та його представники в судовому засіданні апеляційної інстанції просять рішення суду першої інстанції залишити без змін, як таке, що відповідає обставинам справи та чинному законодавству.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

8 червня 2001 p. ДПІ в Шевченківському районі м. Києва прийняла рішення про донарахування ТОВ "А" податків та застосування до нього фінансових санкцій, а саме: рішення № 1144/23-03/21461691/4747/10 про донарахування 18574,29 грн. податку на прибуток та застосування фінансових санкцій у сумі 8908,41 грн., рішення № 1145/23-03/21461691/4747/10 про донарахування 7846,99 грн. податку на додану вартість (далі – ПДВ) та 3411,05 грн. фінансових санкцій за цим податком, № 1146/23-03/21461691/4747/10 про донарахування 364,72 грн. збору до Державного інноваційного фонду та 729,44 грн. штрафних санкцій.

Ці рішення прийняті на підставі акта № 13 від 28 лютого 2001 p. про результати перевірки ТОВ "А" та доповнень до цього акта від 31 травня 2001 p., згідно з якими ТОВ "А" 30 травня 1996 p. уклало договір про консигнаційний склад з компанією "Е" (Швейцарія). За цим договором ТОВ "А" утримувало консигнаційний склад для фармацевтичних продуктів компанії "Е" та її дочірніх компаній, а всі товари на складі залишалися власністю компанії до повної їх реалізації. 1 листопада 1996 p. були підписані доповнення до названого договору про надання ТОВ "А" посередницьких послуг – відвантаження товарів зі складу третім особам.

У вищеназваному акті перевірки (з доповненнями до нього) податкова інспекція дійшла висновку про неправильне відображення позивачем у бухгалтерському та податкових обліках доходів від надання послуг за вказаним договором, що призвело до заниження податку на прибуток, податку на додану вартість, внесків до Інноваційного фонду, а також про неправильне віднесення позивачем до валових витрат 46900 грн. курсових різниць за кредитною заборгованістю за контрактом № 96-1/А від 11 листопада 1996 p. з кіпрською фірмою "C" протягом ІІ півріччя 1998 p. – І півріччя 2000 p.

Суд першої інстанції детально проаналізував висновки вищеназваного акта перевірки й доповнень до нього й мотивовано, з посиланням на конкретні норми чинного законодавства, ці висновки визнав необґрунтованими, а прийняті на їх підставі рішення податкової інспекції – недійсними.

Рішення суду в справі підтверджується також висновками судово-бухгалтерської експертизи, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз.

Викладені в апеляційній скарзі доводи ДПІ в Шевченківському районі м. Києва суд першої інстанції врахувавпри вирішенні спору, й мотивовано визнав їх такими, що не відповідають чинному законодавству й не дають підстав для скасування рішення суду в справі.

Також у апеляційній скарзі не міститься жодних конкретних мотивів, з яких податкова інспекція вважає висновки судово-бухгалтерської експертизи помилковими й такими, що спростовують результати, викладені у вищеназваних актах перевірки.

З урахуванням викладеного колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги й скасування рішення суду в справі.

Зазначені рішення про донарахування податків і застосування штрафних санкцій були оскаржені ТОВ "А" і рішенням ДПІ в Шевченківському районі м. Києва від 3 серпня 2001 p. № 6807/10/23-318 було відмовлено в задоволенні скарги позивача.

Оскільки суд визнав рішення № 1144/23-03/21461691/4747/10, № 1145/23-03/21461691/4747/10, та № 1146/23-03/21461691/4747/10 недійсними, колегія вважає, що суд мав підстави для визнання недійсним і рішення про результати розгляду скарг ТОВ "А".

Керуючись статтями 101-105 ГПК України, колегія постановила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 15 лютого 2001 p. у справі № 21/668 – без змін; справу повернути до Господарського суду м. Києва.