Виходячи з того, що найбільш дієвим і ефективним є захист прав інтелектуальної власності в судовому порядку, у своїй статті ми намагалися детально проаналізувати причини виникнення основних правових, наукових та методологічних проблем судово-експертного забезпечення правосуддя. Найбільш гострою з них сьогодні є призначення повторних експертиз та зростаюча при цьому тенденція надання діаметрально протилежних висновків.

На прикладах правозастосовчої практики ми спробували детально дослідити причинно-наслідкові зв’язки виникнення даної ситуації і дійшли висновку, що домінуючою причиною призначення повторних судових експертиз у справах про порушення прав інтелектуальної власності є не помилковість первинного експертного дослідження, а клопотання однієї із сторін (яку не задовольняють із зрозумілих причин висновки первинної (або, точніше, попередньої) експертизи) про призначення повторної експертизи. Підставою для цього, як правило, виступає “інший сумнів у правильності висновку”.

Цікаво, що “інший сумнів у правильності попереднього висновку” стали висловлювати і деякі судові експерти, які, за словами Дж.Оруела “рівніші за рівних” (позиціонують себе як свого роду судді над судовими експертами). Так, судовий експерт, що проводив повторне дослідження стосовно схожості товарних знаків “ЕNAP” і “ЕНАМ” після авторів цієї статті, висловив сумнів у правильності попереднього висновку на тій “підставі”, що експерти у своєму висновку приділили досить пильну увагу опису властивостей діючої речовини лікарських засобів “ЕНАП” (“ЕNAP”) та “ЕНАМ” – еналаприлу малеату, що обумовлюють специфіку надходження цих препаратів (як товарів) у господарський обіг.

Проте, автори цієї статті на цьому прикладі зайвий раз переконалися в об’єктивності вітчизняної системи правосуддя взагалі та у високому рівні компетентності суддів господарських судів зокрема: саме їх експертний висновок щодо відсутності схожості до ступеня змішування порівнюваних знаків був підтверджений судом.

Однак проблема надання експертами протилежних висновків залишається невирішеною. Тому перша частина статті і закінчувалася сакраментальним для слов’янської душі питанням

ЩО РОБИТИ ДАЛІ?

Аналізу проблем методичного забезпечення експертних досліджень, науково-правових і організаційних питань судової експертизи та пошуку інших шляхів усунення існуючих в СЕОІВ проблем та протиріч ми присвятили другу частину цієї статті.

„Коротко” про головне, а саме:
питання методичного забезпечення СЕОІВ

Судова експертиза як галузь наукового знання складалася протягом багатьох десятиліть. В результаті наполегливої роботи учених була створена загальна методологічна основа судової експертизи, яку складають загальна теорія судової експертизи (судова експертологія), теорії судово-експертної ідентифікації, діагностики і ситуалогії (судово-експертного ситуативного аналізу), система навчань, методів і методик судової експертизи.

Формування інституту судових експертиз об’єктів інтелектуальної власності (далі – СЕОІВ) зумовило необхідність створення теоретичної основи цього виду досліджень, визначення понятійного апарату, створення загальних методів і методик досліджень ОІВ на основі існуючої методологічної основи судової експертизи.

Ситуація ускладнюється тим, що в даний час, у зв’язку з освоєнням СЕОІВ різними по своїй професійній приналежності фахівцями, існують різні уявлення про природу СЕОІВ, її об’єкти і методи, межі компетенції експертів тощо.

У зв’язку з цим необхідно розглянути питання про поняття судової експертизи ОІВ та її об’єкти.

Експерти державних судово-експертних установ керуються поняттям судової експертизи, визначеним ст. 1 Закону України “Про судову експертизу”: “Судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що знаходиться у провадженні органів дізнання, досудового і судового слідства”.

Водночас деякі фахівці інших організацій, зокрема, спеціалісти права інтелектуальної власності, схильні розглядати ці експертизи як правові. Більш того, у відповідних частинах їх висновків прямо вказується: “висновок науково-правової експертизи”.

У зв’язку з цим необхідно звернутися до постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. № 8 “Про судову експертизу по кримінальних і цивільних справах” (із змінами, внесеними згідно з ППВСУ від 25 травня 1998 р. № 15), в п. 2 якої прямо вказано на неприпустимість постановлення перед експертом правових питань, вирішення яких віднесене законом до компетенції суду (зокрема, про вину, неосудність або недієздатність особи тощо). До категорії правових питань, які часто ставляться на вирішення експертизи об’єктів інтелектуальної власності, відносяться питання про те, чи мало місце правопорушення відносно прав інтелектуальної власності, чи порушені права конкретних осіб, про винність певних осіб тощо. Очевидно, що вирішення таких питань відноситься до компетенції суду і має здійснюватися з урахуванням всіх засобів доказування, а не тільки на підставі фактичних даних, встановлених судовою експертизою.

Представляється, що при визначенні поняття об’єкту інтелектуальної власності як об’єкту судово-експертного пізнання необхідно виходити із загальновизнаного постулату – будь-який об’єкт інтелектуальної власності має бути виражений (представлений, відображений) в об’єктивній, тобто матеріальній, формі.

Можна виділити три основні форми “відображення” таких об’єктів і, відповідно, три групи ОІВ.

В деяких випадках матеріальний носій і об’єкт інтелектуальної власності представляють настільки нерозривну, органічну єдність (живопис, фотографія та ін.), що розглядаються як єдине, нероздільне ціле. Більш того, іноді властивості носія можуть визначати властивості твору. Таким чином, першу групу ОІВ складають предметні об’єкти.

Разом з тим, немало випадків, коли матеріальний носій виконує лише роль “сховища” інформації про певний ОІВ. Ця обставина дозволяє виділити матеріальні (друга група) та ідеальні (третя група) моделі ОІВ.

Матеріальні (речовинні) моделі ОІВ – це матеріальні об’єкти, що відтворюють основні ознаки ОІВ в наочній формі. До них можуть бути віднесені, наприклад, фотографія картини, зразок (виріб) або його складові, в яких реалізовано винахід.

Ідеальні моделі ОІВ – це зафіксовані на матеріальному носієві знакові або інші системи, які є, по суті, інформаційними моделями ОІВ.

Викладене ми розглядаємо лише як окреслення такого підходу, який дозволяє встановити необхідну відповідність між поняттям ОІВ як об’єкту судової експертизи, поняттям судової експертизи, викладеному у вказаній статті Закону України “Про судову експертизу” і загальною методологією судово-експертного пізнання.

Насправді йдеться про більш складні питання: про загальний, родовий і безпосередній об’єкти судової експертизи ОІВ, про ідентифікацію і діагностику в дослідженнях ОІВ та інші питання, відповідь на які є важливою при створенні як загальної методології, так і конкретних методик судово-експертного дослідження ОІВ.

Можливості судових експертиз визначаються такими основними факторами:

• рівнем розвитку методології;
• рівнем кваліфікації експертів;
• рівнем апаратно-програмного забезпечення;
• рівнем організації взаємодії експертів різних спеціальностей.

Як приклад розглянемо просте, на перший погляд, питання щодо контрафактності відеокасет. Для вирішення цього питання, зокрема, необхідно: встановити спосіб целофанування і виготовлення футляру (компетенція судово-трасологічної експертизи); вирішити питання про достовірність контрольної марки і спосіб поліграфічного оформлення футляра (компетенція судово-технічної експертизи документів); а також вирішити питання про відповідність якості відеозапису вилученої відеокасети якості запису на ліцензійних касетах (компетенція судової експертизи засобів і матеріалів аудіо- та відеозапису). Отже, такі експертні дослідження мають проводитися фахівцями відповідних експертних спеціальностей з використанням адекватних методик та апаратури.

Таким чином, методики судової експертизи ОІВ повинні мати комплексний характер і бути максимально об’єктивізованими. Представляється, що тільки державні судово-експертні установи можуть розробити і реалізувати на практиці методики дослідження ОІВ, які б повністю задовольняли потреби правосуддя.

Робота із створення методологічного забезпечення СЕОІВ вже проводиться діючими інститутами судових експертиз і найближчими роками слід чекати перших результатів як теоретичних досліджень, так і методик з практичних експертних досліджень ОІВ (в першу чергу – контрафактної продукції). Виконується також робота із створення словника термінів СЕОІВ. Разом з тим, на думку авторів, найперспективнішим шляхом створення методологічної основи СЕОІВ є об’єднання творчих зусиль інституцій Міністерства юстиції, Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, Академії правових наук та інших організацій України, а також висококваліфікованих фахівців у сфері інтелектуальної власності, які спільними зусиллями можуть і повинні створити таке забезпечення в досить короткі терміни.

Деякі нормативно-правові проблеми СЕОІВ

Становлення СЕОІВ позначило і ряд проблем нормативного характеру, найгострішою з яких, на наш погляд, є проблема розгляду клопотань експертів про надання додаткових матеріалів для проведення судових експертиз, призначених господарськими судами України. У справах про порушення прав інтелектуальної власності суди, як правило, направляють на експертизу всі матеріали справи (і це – правильно), але при отриманні клопотань про надання додаткових матеріалів з цієї самої причини не можуть провести судове засідання. З іншого боку, чинною Інструкцією про призначення і проведення судових експертиз експертам заборонено самостійно збирати матеріали для проведення експертизи і контактувати з особами, зацікавленими у результатах розгляду справи. Отже, експерт не має права безпосередньо прийняти додаткові матеріали від сторін.

Експертна практика свідчить, що існує небагато таких видів експертиз, по яких керівництву експертних установ і вищестоящим організаціям постійно поступають не просто скарги, а необґрунтовані прямі звинувачення судових експертів в некомпетентності, заангажованості, порушенні законодавчих норм і навіть здійсненні посадових злочинів. Обвинувачі користуються тим, що чинне законодавство не передбачає ніякої відповідальності таких скаржників за посягання на честь, гідність і професійну репутацію експерта, а також презумпції його невинуватості у здійненні дій, обумовлених виконанням ним свого професійного обов’язку. Створення нормативного забезпечення, спрямованого на припинення таких посягань, безумовно, сприятиме забезпеченню необхідних умов праці та підвищенню престижу експертної професії.

Існують й інші нормативні проблеми (чітке визначення механізму призначення експерта, термінів збереження ним свого процесуального статусу, механізму реалізації права експертної ініціативи тощо), які необхідно вирішити однаковим для всіх видів процесу чином.

Деякі організаційні проблеми СЕОІВ

Організаційні проблеми СЕОІВ можна розділити на такі групи: це проблеми

1. організації підготовки і призначення експертиз;
2. організації проведення експертиз;
3. організації взаємодії між інститутами судових експертиз – з одного боку, та органами дізнання, слідства і судами, а також організаціями, які працюють у сфері охорони інтелектуальної власності (в т.ч. з їхніми підрозділами на місцях), – з іншого боку;
4. підготовки і перепідготовки експертних кадрів, проведення заходів науково-методичного характеру та ін.

• невчасна реакція органів, які призначили експертизу, а також судів на листи і клопотання експертів або взагалі відсутність будь-якої реакції;
• невжиття заходів із забезпечення оплати вартості експертного дослідження у випадках, коли платник фактично ухиляється від оплати;
• направлення до експертної установи за висновком експертизи і матеріалами справи однієї із сторін без відповідної довіреності на їх отримання, завіреної судом.

Проблеми організації проведення експертиз, в основному, мають місце в тих випадках, коли об’єкти підлягають дослідженню експертами різних спеціальностей. Залучення експертів різних спеціальностей для вирішення проміжних задач, результати яких використовуються експертами у області СЕОІВ, в практиці інститутів судових експертиз – зовсім не рідкість. Так, в процесі екпертного дослідження по одній із справ, предметом якої була певна торгова марка, період показу рекламного щита з логотипом, який надалі був зареєстрований як товарний знак, був визначений за допомогою фахівців у галузі судово-біологічної експертизи, які встановили не тільки вид рослини, зображеної на фотознімку поряд із щитом, але й стадію її вегетації. В іншому випадку встановлення факту використання для рекламних оголошень різних, хоча і дуже схожих фотознімків, які були зроблені практично одночасно (з різницею в декілька хвилин), стало можливим при використанні методів судово-фотографічної експертизи.

При проведенні СЕОІВ в інститутах судових експертиз такі проблеми забезпечення взаємодії між експертами різних спеціальностей вирішуються майже автоматично. Проте, у разі призначення СЕОІВ, що потребує застосування спеціальних знань не тільки експертних спеціальностей 13.1–13.10, в іншу установу, вирішити питання проведення комплексної експертизи буде непросто.

Метою організації ефективної взаємодії між інститутами судових експертиз та органами дізнання, слідства і судами, а також організаціями, які працюють у сфері охорони інтелектуальної власності, є розробка і реалізація дієвої програми взаємоузгоджених дій відомчих організацій і посадових осіб, спрямованої на ефективне судово-експертне забезпечення захисту порушених прав інтелектуальної власності. Це дозволило б, з одного боку, узгоджено рухатися в загальному напрямі – комплексному забезпеченні належного захисту прав інтелектуальної власності, а з іншого, – усунути наявні методичні, інформаційні та деякі інші прогалини та суперечності. Мабуть, для вирішення цих проблем необхідне створення відповідних міжвідомчих інструкцій, загального інформаційного простору, участі в підготовці фахівців, спільне проведення заходів навчально-методичного характеру та ряду інших. Проте найголовніше, на наш погляд, це вироблення узгоджених концептуальних підходів, що може бути реалізоване на рівні міжвідомчої або навіть державної Програми розвитку інститутів охорони та захисту інтелектуальної власності в Україні.

Розрізнені зусилля керівників та окремих ентузіастів не зможуть забезпечити швидкого та ефективного вирішення цих проблем, які, на наш погляд, ще більш загострилися у зв’язку з появою розпорядження КМУ від 31 грудня 2004 р. № 984-р Про створення Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності як відособленого підрозділу Міністерства юстиції.

Історія розвитку судово-експертних установ України показує, що нові напрями завжди з’являлися в самих експертних установах, а не привносилися ззовні. Це обумовлено тим, що формування нових видів судових експертиз є складним процесом, який вимагає спільної, копіткої роботи фахівців, які освоюють новий вид експертизи, фахівців суміжних галузей і вчених, які працюють у сфері теорії судової експертизи. В період становлення нового виду судової експертизи основним завданням є розробка теоретичних і методичних основ, які створюють необхідні передумови для успішного становлення нового виду експертизи.

Значний потенціал діючих судово-експертних установ Міністерства юстиції багато в чому обумовлений реальною їх здатністю забезпечити проведення як комплексних досліджень, так і комплексу досліджень при проведенні експертиз різних видів по одних і тих самих об’єктах. Саме взаємна підтримка різних видів експертиз дозволяє ефективно вирішувати експертні задачі будь-якої складності.

Однією з таких актуальних задач є проведення судових експертиз, які призначаються правоохоронними органами у справах про контрафактну продукцію. Для вирішення питання про наявність або відсутність ознак контрафактності необхідно проводити комплекс досліджень, зокрема, поліграфічного оформлення продукції (судово-технічна експертиза документів), змісту інформації, представленої в цифровому вигляді, на оптичних і магнітних носіях (комп’ютерно-технічна експертиза), встановити ознаки устаткування, використаного для виготовлення матеріальних носіїв творів (трасологічна, фоноскопічна та інші експертизи). У справах про порушення прав авторів літературних творів необхідно проводити почеркознавчу та авторознавчу експертизи, а в деяких випадках – і судово-технічну експертизу документів для вирішення питання про абсолютну давність документів. Тільки використання методів криміналістичних експертиз дозволяє вирішувати задачі по встановленню джерела походження контрафактної продукції і, таким чином, доводити використання конкретного устаткування, що належить конкретним фізичним та юридичним особам для виготовлення контрафактної продукції.

Отже, найоптимальнішим з організаційної та економічної точок зору є розвиток підрозділів інститутів судових експертиз, які займаються проведенням СЕОІВ; розширення їх штатного складу; зміцнення матеріально-технічної бази і створення системи інформаційної та іншої взаємодії з організаціями, які працюють у сфері охорони та захисту прав інтелектуальної власності.

ПОВТОРНІ ЕКСПЕРТИЗИ: ПОШУК ІСТИНИ ЧИ “ІГРИ РОЗУМУ”?

Спір та суд не спасуть:
усе засновано тут на старовинних помісних норовах
Льюіс Керол “Полювання на Снарка”

Слід також зазначити, що методики проведення певних видів СЕОІВ (нехай і розроблені зарубіжними відомствами) існують, і судові експерти досить ефективно застосовують їх положення у своїй експертній діяльності.

Так, стосовно питання, яке найчастіше ставиться на розгляд судової експертизи, – наявність чи відсутність схожості до ступеня змішування певних знаків (позначень) – існує добре відома методика російських фахівців Н.П. Грешнєвої та В.В. Орлової (Н.П.Грешнева, В.В.Орлова. Методические рекомендации по проверке заявленных обозначений на тождество и сходство. – ВНИИПИ; Москва, 1997), яка ще чотири роки тому була переведена фахівцями Укрпатенту на українську мову і довела свою ефективність незалежно від “національності” товарних знаків.

Однак, найдієвіша методика ніколи не стане панацеєю від експертних помилок (як випадкових, так і навмисних). Це наочно доводить аналіз правозастосовчої практики вирішення спорів стосовно схожості словесних позначень – найбільш розповсюдженого виду товарних знаків. Такі позначення визнаються схожими, якщо фонетична (звукова), візуальна (графічна) чи семантична (смислова) схожість, встановлені на підставі аналізу відрізняльних ознак, створюють передумову до того, що споживач, знаючи один знак, сприйматиме його як інше позначення (тобто, виникнення асоціації з іншим позначенням). Звичайно в таких випадках призначається судова експертиза, в ході якої вивчається семантичне навантаження слів, особливості їх звучання та графічного виконання.

У наших нормативних актах зміст поняття “схожості до ступеня змішування” розкритий в п. 4.3.2.4 Правил складання, подання та розгляду заявок на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг: “Позначення вважається схожим настільки, що його можна сплутати з іншим позначенням, якщо воно асоціюється з ним в цілому, незважаючи на окрему різницю елементів”.

Ступінь цієї схожості, з урахуванням фонетичного, візуального та семантичного критеріїв, може бути визначений лише шляхом проведення спеціального дослідження згідно з п. 4.3.2.6 Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг (“Визначення схожості словесних позначень”):

“…При встановленні схожості словесних позначень враховується звукова (фонетична), графічна (візуальна) та смислова (семантична) схожість”.

Слід особливо відзначити, що жоден із зазначених критеріїв схожості не має наперед установленої сили. Крім того, на сьогодні не існує універсальної методики, норми якої б дозволяли з точністю до 100% встановити, чи схожі порівнювані позначення до ступеню змішування, чи ні. Те саме стосується й методологічного забезпечення інших країн і підтверджується багаторічною практикою зарубіжних спеціалізованих судів, що нерідко переглядають рішення патентних відомств. Тому критерії схожості словесних позначень іноді називають “каучуковими”, а їх застосування, відповідно, не може не носити дещо суб’єктивний характер (Мельников В.В. Критерии установления сходства знаков и их применение // Интеллектуальная собственность. – № 5. – 1999. – С. 18-24). Численні приклади правозастосовчої практики зарубіжних країн, що ілюструють дане положення, наведені у книзі відомого російського ученого В.В. Мельникова “Товарные знаки за рубежом. Практика ведомств и судов”.

Тому в кожному конкретному випадку питання про те, яка подібність (фонетична, графічна або семантична) створює передумову для визнання знаків (не)схожими до ступеню змішування, вирішується індивідуально, враховуючи всі обставини та умови використання позначень, що порівнюються.

Сказане можна наочно проілюструвати прикладом правозастосовчої практики щодо “фармацевтичних” позначень – торгових назв лікарських засобів “Трентал” та “Трентан”. Слід зазначити, що у фармацевтичній галузі все частіше спостерігаються спори з питань інтелектуальної власності, розгляд яких наочно показує неоднозначність норм чинного законодавства та прогалини правозастосовчої практики в цій специфічній і складній категорії справ. Однією з них став спір між власником товарного знака “Trental” та виробником лікарського препарату “Трентан”, який розглядався як в адміністративному, так і в судовому порядку.

Словесне позначення Trental було зареєстроване за міжнародною реєстрацією товарних знаків за № R 264457 для 5 класу МКТП і використовувалося як торгова назва препарату на основі активної речовини пентоксифілліну. Як стало відомо власнику знака, лікарський засіб на основі тієї самої діючої субстанції вироблявся іншим виробником під торговою назвою Трентан. Таким чином, торгові назви зазначених препаратів відрізнялися між собою візуально завдяки використанню літер різних абеток (відповідно, латиниці та кирилиці), і, фонетично, однією приголосною (“л” – “н”).

Розгляд цієї справи послідовно провадився обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України, господарським судом області, Вищим господарським судом України та Верховним Судом України. Зрештою, зазначені торгові назви були визнані схожими до ступеню змішування, а використання виробником препарату Трентан – назви, що подібна до ступеню сплутування із зареєстрованим знаком для товарів і послуг Trental, – актом недобросовісної конкуренції.

Ця справа показала влучність наведеного вислову В.В. Мельникова про те, що критерії для встановлення схожості позначень є “каучуковими”, а також те, що їх застосування не може не носити дещо суб’єктивного характеру. Слід також зазначити, що успіх цієї справи для власника знака певною мірою був досягнутий завдяки високому професіоналізму його представника та вмінню доводити свою точку зору.

Тому свою позицію завжди треба відстоювати, а далі...

... “– все в руках Аллаха!
– Но руки Аллаха существуют только в сознании Будды!
– Да, руки Аллаха действительно существуют только в сознании Будды, но вся фишка в том, что сознание Будды находится в руках Аллаха!”
(Виктор Пелевин “Generation π”)

Істинне благочестя складається у тому,
щоб втілювати свої знання у своїх діях.
Метью Арнольд. Із записних книжок. 1868р.

А тепер спробуємо подивитися на питання призначення СЕОІВ очима учасників процесу, які зацікавлені лише в об’єктивному вирішенні спору і не зацікавлені в його штучному затягуванні шляхом проведення повторних експертиз, обумовлених певними недоліками первинної. (Питання про те, хто повинен платити за чужу некомпетентність, ми розглядати не будемо).

У більшості випадків питання, що ставляться на вирішення судової експертизи, потребують застосування спеціальних знань з права інтелектуальної власності відносно тих галузей науки і техніки, до яких належить певний ОІВ, що є предметом спору і, відповідно, об’єктом дослідження. Це, насамперед, стосується таких наукоємних галузей знань як хімія, фармацевтика та мікроелектроніка.

Теоретично, Закон України “Про судову експертизу” надає право сторонам процесу вимагати призначення експертизи саме тому фахівцю, що спеціалізується у певній галузі знань. Але як на практиці це право можна реалізувати? З яких офіційних джерел Ви можете одержати інформацію про те, хто з експертів спеціалізується, наприклад, у машинобудуванні? І, якщо предметом спору є винахід саме в цій галузі, як Ви можете апріорі дізнатися, чи має установа, в яку призначається відповідна експертиза, у своєму штаті фахівців у цій галузі техніки (маються на увазі не просто дипломовані спеціалісти, а саме фахівці-професіонали певної галузі знань, які мають відповідний досвід роботи і дорожать своєю діловою репутацією)?

Якщо ж Ви отримаєте інформацію про особу експерта з неофіційних джерел (наприклад, Вам хтось його порекомендував як найкращого спеціаліста у машинобудуванні) і будете наполягати на призначенні СЕОІВ саме йому, у іншої сторони з`явиться чудовий привід заявити такому експерту відвід або вимагати призначення повторної експертизи, висловлюючи “інший сумнів” у її висновку – “експерт був заангажований”!

Так що ж робити?

“ГЮЛЬЧЕТАЙ” МАЄ ВІДКРИТИ ЛИЧКО!

Особлива розсудливість складається також і в тому, щоб вчинити дії не з одного лише бажання їх здійснити, а напроти - за велінням свого обов’язку та здорового глузду.
Метью Арнольд. Із записних книжок. 1868 р.

Авторам цієї статті відомий лише один критерій істини – це практика. Який сенс Вам вдома гадати про рівень компетентності експерта, що проводив “Вашу” експертизу, або підозрювати його у всіх смертних гріхах? Скористайтеся своїм правом викликати його у судове засідання – нехай він там відповість на усі питання, пов’язані з його дослідженням. Якщо він має лише приблизне уявлення про його предмет – це відразу з’ясується. “Перспектива” бути викликаним у суд також дещо відіб’є бажання робити “повтори” в експертів, що “спеціалізуються” не на встановленні фактичних даних, “що належать до властивостей матеріальних та нематеріальних (інформаційних) об’єктів (ОІВ)”, а на запереченні висновків своїх колег.

Користуючись процесуальною невизначеністю щодо обмеження правових підстав для призначення n-ної повторної експертизи, хотілося б звернутися до учасників судових процесів, які мають негативний досвід судового захисту своїх прав: справедливість існує, просто в процесі розгляду Вашої справи Вам не вдалося (за допомогою первинної або повторної судової експертизи, чи взагалі без неї) забезпечити встановлення певних фактів. Якщо Ви в цьому сумніваєтесь – зверніться до судових рішень, а також постанов Вищого господарського суду України від 25 травня 2004 р. та Верховного Суду України від 9 листопада 2004 р. у господарській справі № 39/311 (стосовно правомірності використання у наказах Міністерства охорони здоров’я України слова “аспірин”).

Також, не треба забувати, що загальним принципом цивільного законодавства України новий Цивільний кодекс України проголошує добросовісність (ст. 3 ЦКУ). Це відповідає правовим нормам європейських країн, де категорії добросовісності, розумності та справедливості є загальноприйнятими принципами. Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів.

Тому, виходячи з основного принципу судочинства – принципу змагальності сторін, Вам необхідно лише більш активно захищати свої права та законні інтереси.

Виходячи з того, що здоровий глузд теж може стати джерелом права (або імпульсом, щоб його захистити), хотілося б завершити цю статтю на досить ліричній ноті, а саме – словами великого англійського письменника Джона Фаулза: “...життя – все таки не символ, не одна-єдина загадка і не одна-єдина спроба її розгадати, вона не повинна втілюватися в одному людському обличчі, не можна один раз невдало кинувши кісті, виходити з гри; життя треба по мірі сил, із вільною душею, входячи без надії у залізне серце міста, перетерплювати. І знову виходити – у сліпий, солений, темний океан”.