Німеччина сьогодні є провідною європейською країною, в якій українські правники здобувають освітній і професійний досвід, і за привабливістю в цьому плані вона може посперечатися хіба що із США та Великобританією. Коротко про цей феномен, а також про конкретні можливості набуття правничого досвіду в цій країні – далі в матеріалі, доповненому переліком тематичних ресурсів, розміщених у мережі Інтернет.

ЧОМУ В НІМЕЧЧИНІ?

Причини й мотиви, які зумовлюють прагнення українців набути правничий освітньо-професійний досвід у Німеччині, різноманітні. Ось як говорять про це наші співгромадяни.

Антон Горшков, який після закінчення Львівського національного університету ім. І. Франка в 2002 р. навчався в магістратурі Європейських студій при Центрі досліджень європейської інтеграції Боннського університету (http://www.zei.de), називає своє перебування в Німеччині “періодом значного професійного зростання” і відзначає низку особливостей, які його зацікавили. Це – можливість вивчення англійською та німецькою мовами дисциплін з економіки та права ЄС, а також політології, що забезпечувалося на “засадах якомога більшого залучення практиків”. Після закінчення теоретичного курсу він також проходив стажування на одній із провідних німецьких телекомунікаційних компаній.

Про подібний досвід свідчить і Юрій Павлик, випускник магістратури 2003 р. Інституту фінансів і права Франкфуртського університету ім. Гете (http://www.ilf-frankfurt.de). Він вирішив навчатися за програмою Інституту, зважаючи на її міждисциплінарне спрямування (фінанси і право), викладання курсів англійською мовою (поряд із спілкуванням і вивченням німецької) та можливість пройти стажування у престижній юридичній фірмі після закінчення програми.

Денис Дорош, який у 2004 р. закінчив магістратуру юридичного факультету Мюнстерського університету (http://www.uni-muenster.de), відзначає, що „високий рівень німецької юридичної науки” відіграв вирішальне значення у формуванні його бажання навчатися в Німеччині; а втілити бажання в життя вдалося завдяки стипендії Німецької служби академічних обмінів (далі – ДААД). Так і автор цих рядків, для проведення дослідження з філософії права та конституційного права обрав Німеччину і, зокрема Гейдельберзький університет (http://www.uni-heidelberg.de), зважаючи на відому німецьку наукову традицію у вказаних напрямах (уособлену її нинішніми представниками), а також на історичну (дореволюційну) традицію підготовки провідних правознавців Російської імперії на юридичному факультеті цього університету.

Мрію стати адвокатом реалізовує в Німеччині Марина Бітман, випускниця юридичного факультету Гейдельберзького університету, батьки якої іммігрували з України. Вона стверджує, що „система підготовки юристів у Німеччині характеризується ґрунтовністю і всебічністю”, про що свідчить її орієнтованість на образ судді, інститут дворічної практики та суворість атестаційних іспитів.

Поряд з особистими причинами й мотивами, які в основному пов’язані з прагненням інтенсивного розвитку професійної кар’єри та особистого вдосконалення, виокремимо й низку більш об’єктивних чинників, які (крім високого рівня розвитку економіки, науки та освіти) зумовлюють вибір українцями саме Німеччини. Ось кілька з них.

По-перше, це територіальна близькість країни у порівнянні з іншими провідними країнами, в яких можна набути значного професійного досвіду. Слід відзначити також спорідненість за типом континентальної „правової сім’ї”, а відтак і “концептуальну” подібність системи підготовки юристів.

Крім того, з Німеччиною у нас давні стосунки, зокрема, наукові і, так би мовити, міграційні, причому взаємні. У другій половині XVIII ст. відбулася масова еміграція німців в Україну з повеління імператриць Єлизавети Петрівни та Катерини ІІ. Так було засновано кілька німецьких поселень. Німці оселилися зокрема на територіях Галичини, Буковини та Закарпаття. І хоча німців перед початком Першої і Другої світових воєн було виселено до Сибіру й депортовано, частина їхніх нащадків донині проживає в Україні (подається цифра близько 40000 на 1989 р.), діють національно-культурні німецькі товариства. Нині ж у Німеччині проживають значна українська та російська діаспори. Від цього Німеччина для українця ближче, і німцю Україна, зважаючи на асиміляцію емігрантів і підвищений інтерес до України останнім часом, не така вже й далека.

Слід згадати також про те, що у ХІХ – на початку ХХ ст. німецькі університети стали „науковими школами” для вчених – вихідців з Російської імперії. Загальновідомо, що в цій країні того часу навчалися (часом вимушено) та підвищували свою кваліфікацію чимало відомих українських правознавців. Сьогодні маємо шанс відновити цю традицію. Цьому може посприяти й загалом прихильне ставлення німців до іноземців (і, що приємно, до українців). Так, за недавнім переписом, у 82-мільйонній країні проживає 7,3 млн іноземців. Кожен десятий іноземець, який прагне навчатися або стажуватися за кордоном, обирає саме ФРН. Не випадково, що одним із сучасних завдань німецьких університетів, як і власне системи вищої освіти, є інтернаціоналізація.

По-друге, доступність освіти й ресурсна підтримка (зокрема надання стипендій). Так, доступність освіти сприяла напливу до німецьких університетів українців, особливо тих, які вирішили в них навчатися після закінчення програм au-pair. Цьому сприяли можливості вступу або переведення до університету фактично без іспитів, за винятком мовного, безоплатність освіти (ситуація має змінитися після рішення Конституційного Суду ФРН у січні 2005 р., яким питання платності навчання віднесено до компетенції земель), відносно невисокий кошт проживання (600 євро на місяць, який можна покрити, реалізуючи право іноземного студента працювати під час навчання (до 3 місяців на рік), „студентські привілеї” (пільгові проїзд регіональним транспортом, страхування та оподаткування, наявність дешевих гуртожитків, дотаційне харчування тощо).

Окремо слід відзначити істотний внесок ДААД у розвиток доступності та популяризації німецької освіти. Це недержавна (переважно фінансована федеральним урядом) організація, яка об’єднує 231 вуз ФРН та 124 організацію, і діє через мережу 14 „місцевих бюро” (в тому числі і в Києві (http://kiev.daad.de) та інформаційних центрів. Її мета – розвиток академічних зв’язків із зарубіжжям, якої можна досягти шляхом фінансового та адміністративного сприяння бажаючим здобути освітньо-професійний досвід у Німеччині (в 2003 р. 52000 осіб, включаючи й українців, одержали стипендії).

По-третє, слід враховувати також мовний чинник. За даними Європейської Комісії, німецька є найбільш поширеною мовою у країнах розширеного Євросоюзу (англійська мова – основна мова міжнародного спілкування). Цікаво, що українська мова – третя за поширеністю неофіційна мова розширеної Європи (після турецької і російської). Візьмемо до уваги такий істотний факт: для багатьох із тих, хто отримує освітній і професійний досвід у Німеччині, німецька мова – друга іноземна професійна мова. До речі, як уже відзначалося, німецькі навчальні заклади також пропонують англомовні курси навчання і дослідницькі програми. Крім того, те, що німецька наука (в тому числі й правова), як і правництво, вільно спілкується англійською, несамовито приваблює ту амбіційну частину українства, яка вперто розвиває своє поліглотство.

По-четверте, Україна як європейська країна наполегливо прагне до членства в ЄС. Очевидно, що нинішні українські школярі вже навчатимуться в „європейських” університетах України і „об’єднаної Європи”. Нинішні ж студіюючі в Німеччині мають змогу прикластися до досягнення „європейської мети” як професійно, так і в якості, так би мовити, амбасадорів української науки, культури та права. Сьогодні істотно зростає потреба в юристах, обізнаних з європейським правом. Вступ України до ЄС відкриє нові можливості, значна частина реалізації яких відбуватиметься за активної участі тих, хто нині й завтра набуватиме досвід на поприщі німецько-українських стосунків.

Природно, що прагнення набуття правничого досвіду у ФРН зумовлюється певним лейтмотивом або чинником, особливим для кожної конкретної людини, і часом навіть таким, що безпосередньо не пов’язаний із правом. Хтось вивчав німецьку мову у школі, у когось у ФРН проживає родина або друзі, когось приваблює німецька мова та культура тощо. Відтак можна і посперечатися щодо суб’єктивних факторів. Однак високий рівень німецької освіти й науки, підкріплений чинниками наближеності й відкритості, мови та стратегічного європейського напряму розвитку України – це сукупність вагомих аргументів на користь вибору Німеччини як місця набуття правничого досвіду. Все це, слід сказати, відбувається і в інтересах Німеччини, яка також має свої тактичні і стратегічні інтереси в Україні.

ОСВІТНІЙ (АКАДЕМІЧНИЙ) ДОСВІД І ПРОГРАМИ

Базовий освітньо-кваліфікаційний рівень. У Німеччині традиційно діє двоетапна система підготовки майбутніх юристів. На першому етапі здійснюється університетська підготовка на юридичних факультетах. Нині вищу юридичну освіту на більш ніж сорока юридичних факультетах здобувають понад 100 тис. осіб. Закон орієнтує німецьких студентів-правників на 4 роки навчання (8 семестрів) і заохочує їх швидше завершувати навчання. Однак практика свідчить про те, що студенти закінчують навчання за 4,5–6,5 років (9-13 семестрів). Чимало залежить і від успішності студента та університету. На другому етапі німецький випускник має пройти дворічну „підготовчу службу” (референдаріат). При цьому і перед переходом на другий етап, і після його завершення потрібно скласти серйозні державні іспити, які проводяться органами юстиції. Відтак підготовка „німецького юриста” може тривати від 6 до 9 років. Існує також варіант підготовки у вузі прикладного характеру (Fachhochschule), випускники яких, утім, не мають права бути адвокатами чи суддями, і зазвичай працюють на виробництві.

Загалом усе це робить непривабливою для іноземного правника ідею базової підготовки у ФРН, тим більше для того, хто вже пройшов підготовку „вдома”. До речі, німецькі фонди зазвичай не фінансують повного курсу навчання. Видається, що варіант здобуття базової юридичної освіти найбільше підходить тим, хто бажає проживати в Німеччині. Отже, тим, хто таки вирішить здобувати базову юридичну освіту у ФРН, варто розглянути можливість переведення з українського до німецького навчального закладу, тим більше, що в деяких університетах проводяться суворі „вступні конкурси”, які таким чином можна оминути. Багатьох же іноземних випускників більше приваблюють програми “післядипломної” юридичної освіти.

“Післядипломними” освітньо-кваліфікаційними рівнями є магістратура й “докторантура”. Крім базового курсу навчання, чимало німецьких юридичних факультетів, а також міждисциплінарні центри університетів пропонують магістерські програми навчання. Вони дають змогу здобути ступінь магістра права (LL.M. – Magister Legum, Magister der Rechte). Це –улюблена навчальна форма іноземних, у тому числі й українських правників. Передумовами навчання в магістратурі є здобуття базової вищої юридичної освіти „вдома” в акредитованому навчальному закладі, а також достатній рівень знання німецької мови (підтверджений спеціальними іспитами DHS, PNdS або дипломом Інституту Гете тощо). Заяви на навчання зазвичай слід подавати до 15 січня (для навчання в „літньому семестрі” (квітень-червень) чи до 15 липня – у „весняному семестрі” (жовтень-лютий). Тривалість навчання в магістратурі становить 2–3 семестри. Програма охоплює вивчення німецького права (деякі предмети, зазвичай, з основ цивільного та публічного права є обов’язковими) та інших галузей права (як правило, на вибір) і доповнена дипломною „магістерською” роботою.

Вагомим чинником на користь популярності й доступності магістерського навчання є можливість одержання фінансової підтримки. Українці можуть позмагатися за стипендії ДААД, інших фондів, а часом і університетів, які надають стипендії, співпрацюючи з фондами. Яскравим прикладом є магістерська програма з правознавства Європейського університету Віадріна в м. Франкфурт-на-Одері (http://www.euv-frankfurt-o.de/de/studium), яку закінчили не один десяток українців. Конкурсантами можуть бути дипломовані юристи (починаючи з бакалаврів права), які успішно завершили навчання і дуже добре володіють німецькою мовою. Стипендіати можуть упродовж року здобути диплом магістра права, навчаючись і проживаючи на стипендіальних умовах. Програма також включає навчання в мовному курсі, після якого в жовтні починається навчання в університеті. Заяви на участь у конкурсі слід подавати до ДААД (зазвичай до 31 березня поточного року).

Німецькі юридичні факультети, деякі науково-дослідні інститути та міждисциплінарні центри також пропонують навчання в аспірантурі (Promotion) з подальшим захистом „докторської” дисертації (еквівалент вченого ступеня кандидата юридичних наук). Це загалом популярна форма практико-правового та академічного (викладацького) підвищення кваліфікації серед німецьких випускників.

Наступною за рівнем формою підготовки вчених-юристів є навчання, користуючись нашою термінологією, в докторантурі (Habilitation). Воно передбачає написання другої докторської дисертації з подальшим присвоєнням титулу приват-доцента (Privatdozent) та наданням права на викладання в університеті (venia legendi). Утім, нам не відомі випадки, коли б на нинішньому етапі українські громадяни обирали чи завершили такий етап підготовки правознавців.

Фінансування повного курсу навчання в аспірантурі в Німеччині здійснюється в особливих випадках. Наприклад, за відсутності в Україні можливості для проведення досліджень та отримання належного наукового керівництва або у випадку необхідності багаторічної підтримки в Німеччині у зв`язку зі специфікою змісту наукової роботи. Підтримка навчання в аспірантурі в Німеччині орієнтована на період до 3 років (часом, якщо це обґрунтовано, до 4 років). Навіть якщо передбачено підтримку повного навчання в аспірантурі в Німеччині, рішення про надання стипендії приймається щороку (максимум на 1 рік). Можливість подовження дії стипендії залежить від оцінки пройденого періоду навчання в аспірантурі.

Варто докладніше згадати про можливість захисту дисертацій в Українському вільному університеті (УВУ) (http://www.ukrainische-freie-universitaet.mhn.de). Заснований 1921 р. у Відні (з 1945 р. у Мюнхені), цей університет є відомим навчальним закладом, який свого часу був академічним осердям української науки за кордоном. Там, зокрема, працювали чимало відомих українських правознавців. Нині це недержавний вищий навчальний заклад із правом, що надане урядом Баварії, присуджувати вчені ступені магістра, доктора та габілітованого доктора за результатами підготовки дисертацій (“промоцій” та “габілітацій”). Багато українських вчених-правознавців захистили дисертації з правознавства в УВУ і здобули ступінь доктора права.

Університет пропонує програму з державознавчих та економічних наук (федералізм, основи права, комунальне право, банківське право, європейське право, порівняльне вивчення німецького та українського права, а також політологічні теми). Випускникам акредитованих навчальних закладів зокрема пропонується магістерська (2 або 4 семестри) та докторська програми навчання (2 семестри). Викладання ведеться українською та німецькою мовами. Навчання платне; кошти перебування покривають студіюючі. Студенти з України і східної діаспори користуються пільгами, а у виняткових випадках можлива обмежена фінансова допомога. За даними УВУ, правочинність дипломів УВУ визнана Міністерством освіти України згідно з договором між Міністерством та УВУ від 12 листопада 1992 р.

Короткотермінове навчання. Ця популярна в Європі форма набуття освітнього досвіду видається найбільш перспективною для українських студентів. Вона сприяла б також повноцінному входженню України в „європейський освітній простір”. Її основною формою є програми обмінів студентів між німецькими та українськими університетами. Зазвичай йдеться про 3-6 місячне навчання (тобто впродовж семестру, максимум двох), яке легше адмініструвати для німецького навчального закладу; і українському студенту також легше „відлучитися” від навчального процесу “вдома”. Істотним чинником є те, що для проходження такого навчання німецькі вузи не вимагають підтвердження знання німецької мови у формі результатів сертифікованих тестів. Цю форму навчання також легше профінансувати.

Крім того, деякі німецькі й загалом німецькомовні заклади пропонують короткотермінові програми навчання (літні школи). Вони можуть зацікавити українця не лише, так би мовити, „мовно”, але й тематично. Перелік таких програм можна знайти на німецьких освітніх сайтах. Варто звернути увагу й на можливість проходження навчання в інших німецькомовних країнах. Наприклад, Австрійський коледж (м. Відень) щороку проводить Альбахську літню школу з європейського права та політики (http://www.alpbach.org) як частину престижного Альбахського форуму (навчання німецькою та англійською мовами), де традиційно навчаються кілька українців.

Короткотермінові програми – це гарна можливість для студентів і випускників пройти курс навчання за обраною темою, здобути додаткові знання та навички, здійснити коротке наукове дослідження. Нам відомі успішні спроби юридичних факультетів українських навчальних закладів започаткувати такі програми. Студентам слід поцікавитися в адміністрації навчального закладу про те, з якими іноземними вузами існують партнерські стосунки, і в разі необхідності інтенсифікувати чи ініціювати їх. Індивідуальна ініціатива самих студіюючих, які також можуть безпосередньо звертатися до німецьких університетів, теж має всі шанси на успіх. Як випливає із зазначеного, німецькі університети і професура охоче підтримують українські академічні ініціативи. Це заслуга, здобута впродовж століть, яку слід примножувати заради наступних поколінь українців.

Організаційні аспекти. Консультації з освітніх питань надають німецькі освітні установи (наприклад, ДААД, університети). Передумовою успішного набуття академічного досвіду, поруч з оволодінням німецькою мовою, є вибір навчального закладу. У виборі варто користуватися рейтингами навчальних закладів, зважаючи на критерії їх формування. Традиційно українці прагнуть навчатися в найкращих німецьких навчальних закладах, і таке прагнення слід вітати й розвивати. Перелік пропонованих академічних курсів, як і академічних заходів індивідуальних юридичних факультетів, подається в коментованому довіднику (Vorlesungverzeichnis), що видається кожного семестру й розміщується на веб-сайті факультету університету.

По можливості варто порадитись і „на місці”, оскільки у структурі німецьких університетів створено відділи міжнародних зв’язків (Akademisches Auslandsamt), які безпосередньо опікуються іноземними студентами. Працюють також служби, що консультують з питань навчання (Zentrale Studienberatung). Крім того, в кожному університеті діють самоврядні студентські загальноуніверситетські (AStA, UStA, StuRa) та факультетські (Fachschaft) організації, профспілки (Studentenwerk). Вони організовують культурні, спортивні та освітні заходи, консультують, сприяють працевлаштуванню, пошуку житла тощо. Студентам-правникам доцільно познайомитися з представництвом ELSA (European Law Students’ Association) (http://www.elsa-germany.de), що діє в кожному місті майже на кожному юридичному факультеті. Це сприятиме налагодженню контактів з колегами, реалізації можливостей участі в різноманітних програмах, і загалом сприятиме набуттю академічного та позаакадемічного досвіду.

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД ТА ПРОГРАМИ

Під професійними програмами ми розуміємо організаційні форми розвитку фахових знань, умінь і навичок тих, хто вже здобув кваліфікацію юриста. Виокремимо серед них такі різновиди, як практика, обмін досвідом, здійснення наукових досліджень та працевлаштування. Вони можуть бути різними, як-от: практика чи стажування, обмін досвідом, участь у конференціях, науково-дослідницька робота тощо. У цьому плані програми післядипломної освіти (аспірантура, докторантура) можуть розглядатись і як освітні, і як професійні форми набуття досвіду.

Практика. Практика як можливість застосування правничих знань та навичок є популярним різновидом набуття професійного досвіду в Німеччині. Сприяє цьому інфраструктура, розвинута завдяки організації референдаріату. Відтак німецькі державні і приватні структури не дивуються приватним запитам на проходження практики. Найскладнішим у цій справі є пошук місця практики та її фінансування.

Про реальність можливості проходження практики свідчать біографії молодих українських приватно-практикуючих правників. Чимало з них зробили це у штаті різних німецьких (чи іноземних, розташованих у ФРН) підприємств та юридичних фірм. Тривалість практики (від 1–3 місяців, можливо й довше) дозволяє ознайомитися з характером та особливостями роботи, встановити контакти, а часом і повноцінно попрацювати. Оплату практики, як і проживання, нерідко доводиться брати на себе практиканту або іншому організатору практики. Організацією практики опікуються як приватні компанії, так і громадські організації, наприклад, ELSA, котра успішно здійснює спеціальну програму стажування – STEP. У разі самостійного пошуку практики доцільно орієнтуватися на тих потенційних “практикодавців”, які мають і прагнуть розвивати стосунки з Україною або Росією. Здобуття практики – це нелегка справа. Слід запастися терпінням і наснагою. Винагорода – успішна практика – є ключем до вдалого початку кар’єри.

Варто звернути увагу і на програму ДААД “Вступ до німецького правознавства з орієнтацією на практику” (http://www.daad.de/deutschland/de/2.4.7.1.html). Заснована 1963 р., ця популярна науково-практична програма орієнтована на молодих юристів (до 30 років) з досвідом роботи від 1 до 2 років. Вона передбачає двоетапну 8-місячну підготовку. Перший етап – навчання в Тюбінгенському університеті (2 місяці), що включає вивчення основ німецького права та мови (курс поглибленого вивчення мови та курс професійної мови). Другий етап – це практика (6 місяців), що являє собою інтегрований навчальний курс з одночасним проходженням практики в державній або приватній структурі. Курс розрахований на незначну кількість учасників, що створює можливість для інтенсивної роботи. Змістовне завдання програми полягає в розширенні знання публічного і господарського німецького права. Організатори програми часом можуть брати до уваги відмінності у фаховій підготовці учасників, їхні фахові інтереси; учбовий матеріал може, за певних умов, визначатись вільно.

Незначна кількість учасників програми, на місця в якій претендують молоді юристи з усього світу, свідчить про її змагальність. Учасників забезпечують стипендією, одноразовою допомогою для навчання та проведення досліджень, медичним страхуванням (у разі потреби) та необхідною в рамках програми літературою. Термін подання документів – з вересня до початку лютого поточного року. Як відзначають організатори, поєднуючи вступний курс до німецького права з практикою у юридичних фірмах, банках чи страхових компаніях, програма відрізняється від магістерських програм своєю практичною орієнтацією (радше орієнтацію на отримання теоретичних знань).

Обмін досвідом. Ця форма передбачає, так би мовити, рівноправне ознайомлення і передачу досвіду. Вона поширена на рівні державних і деяких провідних приватних структур, зокрема у формі обмінів делегаціями за запрошенням. Так, наприклад, судді Конституційного Суду ФРН неодноразово приїздили в Україну для зустрічей з українськими колегами. Обмін досвідом також постійно відбувається під час роботи над спільними проектами, участі в освітніх і професійних заходах (конференціях, семінарах) тощо. Українські правники одержують унікальну можливість познайомитися з функціонуванням політико-правових інститутів ФРН, юридичних факультетів, приватних підприємств, громадських організацій. Ця форма заслуговує на додатковий розвиток у рамках програм міждержавної співпраці українських і німецьких організацій правників (зокрема українсько-німецької асоціації правників), інших громадських організацій.

Здійснення наукових досліджень як форма набуття досвіду орієнтована на творення нового знання, одночасно побічно виступаючи і як форма професійного обміну досвіду. Німеччина традиційно славиться своїми дослідницькими традиціями. Ще з часів реформатора університетів Вільгельма фон Гумбольдта (1767–1835) німецькі університети керуються принципом „поєднання викладання та дослідження”, успішно втілюючи його на практиці. Цьому сприяє „академічна свобода” навчальних закладів і пріоритетність державного фінансування науки та освіти. З точки зору українського вченого, все це створює в галузі права значні можливості для науковців, викладачів та дослідників, у тому числі іноземних. Цим, зокрема, й пояснюється розвиненість німецької юридичної науки.

Німецькі фонди надають дослідникам адміністративне та фінансове сприяння. По всьому світу, в тому числі і в Україні, діє низка програм, адміністрованих ДААД. Надаючи наукові стипендії (“Forschungsstipendien”), наприклад, терміном від 1 до 10 місяців, вони уможливлюють проведення фундаментальних і прикладних правових досліджень. При отриманні стипендії важливу роль відіграють наявність наукових стосунків з німецькими колегами, академічні успіхи заявника, зміст запланованого ним дослідження тощо.

Німецькі університети зазвичай не фінансують дослідження іноземних дослідників. Натомість вони можуть надавати матеріально-технічну допомогу (приміщення, можливість користування бібліотекою, базами даних тощо). Між тим, чимало німецьких фондів на конкурсних засадах надають стипендії для організації правових досліджень. Загалом німецькі університети й наукові дослідницькі установи постають перед очима українського дослідника таким собі дослідницьким раєм, в якому панує дух ученості.

Працевлаштування. Це і найбільш повноцінний спосіб набуття правничого досвіду, і найскладніший для реалізації. Для того, щоб працевлаштуватися у Німеччині, український юрист має пройти повний етап підготовки. Для роботи в державних органах влади (зокрема органах юстиції) потрібно бути німецьким громадянином (до речі, згідно із Законом України „Про громадянство”, українські громадяни автоматично втрачають громадянство при вступі на іноземну держслужбу). Працевлаштування іноземця також передбачає проходження формальних процедур, зокрема одержання дозволу на працевлаштування. Проте український громадянин, який здобув кваліфікацію юриста (в Україні чи деінде), може за певних умов стати консультантом з правових питань зі „свого” права, працюючи у штаті, наприклад, підприємства чи юридичної фірми, розташованих у ФРН. У країні розвинута інфраструктура працевлаштування у вигляді бірж праці та ярмарок оглядин і вакансій у формі днів кар’єри. Нині працевлаштування юристом у ФРН – це справа професіоналізму, знання ситуації, наполегливості або вдачі.

ЩЕ ОДИН ПОГЛЯД У МАЙБУТНЄ

Правничі кар’єри тих, хто здобув освітній чи професійний досвід у ФРН, розвиваються інтенсивно. Завдячуючи передусім знанню іноземної мови (мов), одержаним знанням та набутим навичкам, вони мають кращі шанси на престижне працевлаштування. Найбільш інтенсивним є розвиток правничої кар’єри тих, хто здобув магістерський ступінь або працював у ФРН. Більшість таких „кадрів” віддають перевагу приватній юридичній практиці, деякі працюють державними службовцями, одиниці займаються юридичною наукою. Зазвичай здобуття досвіду в Німеччині має своїм наслідком підвищення професійної кваліфікації, зміну місця роботи чи підвищення на посаді і, загалом, сприяє саморозвитку.

Реалізація зростаючих можливостей здобуття іноземного правового досвіду спричиняє загострення конкуренції на юридичному ринку праці. І хоча в цій конкуренції ті, хто здобув юридичну освіту або набув професійний досвід у США або Великобританії, поки що тримають гору (завдячуючи більшій присутності на українському ринку американських юридичних фірм і компаній), правники „з німецькомовним” правничим досвідом мають кращі перспективи у своєму „секторі”. Крім того, чимало українських представників цього сектору мають мовну перевагу, знаючи принаймні дві іноземні мови (німецьку та англійську). Все це дозволяє сподіватися на формування в перспективі більш якісного ринку юридичних послуг в Україні. На разі в Києві вже діють кілька німецьких юридичних фірм. Невдовзі слід очікувати розширення „німецькомовної присутності” в українському „юридичному просторі”. Це означає нові можливості й лейтмотиви для його розвитку.

Підсумовуючи, дозволимо собі прогнозувати подальше зростання інтересу українських правників до набуття освітньо-професійного досвіду в Німеччині. Поряд із зазначеними чинниками (наближеності й відкритості, мови та стратегічного розвитку України) цьому сприятимуть і більш динамічні чинники або імпульси, зокрема, політичний та економічний.

Так, політичний чинник, який охоплює європейські інтеграційні процеси нашої держави, зумовлюватиме політичне зближення України і Німеччини в контексті “європейського вибору” України, що у свою чергу, приведе до неминучої європеїзації української юридичної професії, юридичної освіти та юридичної науки. А економічний чинник зумовить зростання потреби у правовому обслуговуванні німецько-українських економічних інтересів. Збільшення обсягів підготовки юристів в Україні та пов’язана з цим шалена конкуренція на українському ринку юридичних послуг заохочуватиме українських юристів до збагачення освітньо-професійного досвіду у ФРН. Відтак Німеччина продовжуватиме приваблювати українських правників, а надихатиме на це не в останню чергу позитивний приклад тих, хто вже це зробив, і сьогодні ділиться та застосовує набутий досвід в Україні.

ОСВІТНІЙ І ПРОФЕСІЙНІЙ ДОСВІД У НІМЕЧЧИНІ: ФОРМИ ТА РЕСУРСИ

ЗАГАЛЬНА ОСВІТНЯ ІНФОРМАЦІЯ

ПРАВНИЧІ ТА СУМІЖНІ ОСВІТНЬО-ПРОФЕСІЙНІ ПРОГРАМИ ОСВІТНІ ПРОГРАМИ ПРОФЕСІЙНІ ПРОГРАМИ