В умовах розвитку українського законодавства та його адаптації до існуючої європейської практики наша держава прийняла ряд законодавчих актів, котрі стали логічними та необхідними кроками до встановлення культу цінності людини, поваги до неї та її особистого життя.

Зокрема, Верховною Радою України 11 грудня 2003 року було прийнято Закон України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” № 1382-IV. Окрім того, діє Постанова Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. № 35, яка затвердила Тимчасовий порядок реєстрації громадян.

Хоча зазначеними нормативними актами й було проведено чітку паралель між реєстрацією та колишньою пропискою, усе ж більшість громадян і посадових осіб, в тому числі і „паспортистів”, не розуміє різниці, продовжуючи діяти за принципами колишнього розуміння даного правового інституту.

Відповідно до Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. № 35 (далі – Порядок) місцем проживання фізичної особи є місце, де вона постійно або переважно проживає як власник житлового будинку (приміщення), за договором його наймання, піднаймання, оренди або на інших підставах, передбачених законодавством України. Як місце проживання визначаються житлові будинки (приміщення), придатні для проживання і включені до відповідного житлового фонду, у тому числі гуртожитки (п. 3).

Зокрема, у випадку, коли фізичні особи проживають у відомчих гуртожитках підприємства, місцем їх проживання вважається гуртожиток. 

Реєстрацію здійснюють територіальні підрозділи, а у разі необхідності територіальні органи Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (надалі – уповноважені органи) шляхом ведення адресно-довідкових картотек із можливістю їх автоматизованого оброблення (п. 4).

Реєстрація передбачає внесення до паспортного документа та адресно-довідкової картотеки, яку веде уповноважений орган, відомостей про місце проживання фізичної особи (п. 5).

Таким положенням законодавець закріпив повноваження відповідних органів на реєстрацію фізичних осіб за місцем проживання. Тобто, жодне підприємство, яке має на своєму балансі відомчі гуртожитки не має ніяких повноважень стосовно реєстрації фізичних осіб.

Слід мати на увазі, що відповідно до ст. 3 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11 грудня 2003 року № 1382-IV місцем перебування особи визначається адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; а місцем проживання особи є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Оскільки відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону реєстрацією є внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади із питань реєстрації, – то висновком є те, що реєстрація є обов’язковою у випадках, коли особа проживає у певному місці понад 6 місяців.

Водночас, зазначимо, що таке тлумачення закону не є безпідставним, оскільки відповідно до ст. 197 Кодексу України про адміністративні правопорушення за несвоєчасну реєстрацію на фізичних осіб покладається адміністративна відповідальність у вигляді штрафу в розмірі від 17 до 51 грн.

 Особи, відповідальні за додержання правил паспортної системи, які допустили проживання громадян без реєстрації, а так само за допущення громадянами проживання у займаних ними жилих приміщеннях осіб без реєстрації – тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 17 до 51 грн.) (ст. 199 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Відповідно до п. 20 Порядку рішення уповноваженого органу про відмову в реєстрації за місцем проживання, а також дії посадової особи уповноваженого органу, що призводять до порушення порядку розгляду матеріалів із питань реєстрації (зняття з реєстраційного обліку) фізичної особи, яка на законних підставах перебуває в Україні, можуть бути оскаржені в установленому порядку до уповноваженого органу вищого рівня, Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб або у судовому порядку.

Особи у разі зміни місця проживання є зобов’язаними подати для реєстрації у 10-денний строк після прибуття на нове місце проживання документи житлово-комунальним органам, що обслуговують відомчий житловий фонд.

Документи приймаються і обліковуються житлово-комунальними підприємствами та у 5-денний строк передаються до відповідних уповноважених органів.

Для здійснення реєстрації відповідно до п. 11 Порядку особа подає:

  • письмову заяву (діти віком від 15 до 18 років подають заяву особисто; у разі, коли особа з поважної причини не може самостійно звернутися до уповноваженого органу, реєстрація може бути здійснена за зверненням іншої особи на підставі доручення, засвідченого в установленому порядку);
  • паспортний документ з відміткою про зняття з реєстраційного обліку за попереднім місцем проживання (якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України);
  • квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати;
  • три примірники талона реєстрації;
  • талон зняття з реєстраційного обліку за попереднім місцем проживання.

Подані до уповноваженого органу для реєстрації (зняття із реєстраційного обліку) документи оформляються та повертаються не пізніше ніж у 5-денний строк. Один примірник талона реєстрації (талона зняття із реєстраційного обліку) передається уповноваженим органом до відповідного територіального органу державної статистики, другий поміщається до адресно-довідкової картотеки, яку веде відповідний уповноважений орган. Талон реєстрації зберігається в зазначеній картотеці до надходження талона зняття з реєстраційного обліку. Період зберігання талона зняття з реєстраційного обліку в адресно-довідковій картотеці становить 5 років.

Форми заяв, що подаються фізичними особами для реєстрації, зняття з реєстраційного обліку, а також зразки використовуваних для цього штампів затверджуються МВС, форми бланків талонів реєстрації (талонів зняття з реєстраційного обліку) затверджуються МВС за погодженням із Держкомстатом (п. 19 Порядку). Знову підкреслюємо безправність підприємств, на балансі яких перебувають гуртожитки у даному питанні.

Зняття із реєстраційного обліку здійснюється на підставі заяви фізичної особи (починаючи з 15-річного віку), запиту уповноваженого органу за новим місцем проживання особи, рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

На підставі вищенаведеного можна зробити ряд висновків:

  1. Поняття тимчасової реєстрації громадян за місцем їх проживання не передбачається законодавством. Слід не плутати тимчасову реєстрацію із тимчасовим Порядком реєстрації, тобто, нормативним актом, який було видано Урядом України до моменту більш чіткого врегулювання даного питання на рівні закону.
  2. Законодавство чітко визначає органи, уповноважені здійснювати реєстрацію громадян за місцем їх проживання. До таких органів підприємства, на балансі яких перебувають гуртожитки, не відноситься.
  3. Для отримання реєстрації за місцем проживання особам не потрібно отримувати згоду на такі дії від будь-яких підприємств.
  4. Необхідно враховувати та чітко стежити за правомірністю саме поселення осіб у відомчі гуртожитки, а не їх реєстрації. Підприємство повинно регулювати ті питання, які відносяться до меж його компетенції.
  5. Підстави зняття особи з реєстраційного обліку врегульовуються на законодавчому рівні і є вичерпними, а тому розширеному тлумаченню не підлягають. Отже, ніяким рішенням адміністративних органів чи житлових комісій особу зняти із реєстраційного обліку неможливо.