Відповідь на запитання, котре виноситься у заголовок, є досить важливою, адже саме від неї залежить, чи виникають у боржника, кредитори якого пробачили (списали) борги за отримані раніше відповідно до цивільно-правових угод товари (роботи, послуги), податкові зобов’язання.

З аналізу практики, державні податкові органи класифікують наведену вище операцію як зміну умов виконання цивільних зобов’язань та наполягають на донарахуванні податку на прибуток, а до тих платників, які не зробили цього завчасно, податкові органи застосовують ще й штрафні санкції.

Пропонуємо проаналізувати висновок податкових органів на предмет відповідності його нормам матеріального права із врахуванням позиції судових органів.

СУТЬ СПРАВИ І ПОЗИЦІЙ СТОРІН

За результатами перевірки ДПІ (надалі – Відповідач) щодо дотримання ТОВ «А» (надалі – Позивач) вимог податкового та валютного законодавства, Відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким Позивачу було донараховано податок на прибуток та визначено штрафні санкції.

Підставою для нарахування Позивачу податкових зобов’язань із податку на прибуток став висновок Відповідача щодо наявності у Позивача кредиторської заборгованості, яка згідно із мировою угодою підлягає прощенню.

В якості аргументів Відповідач наводить твердження, що у Позивача на підставі ухвали суду, якою було затверджено мирову угоду, виникають валові доходи у вигляді безоплатно наданих товарів (робіт, послуг), а тому при винесенні спірного податкового повідомлення-рішення Відповідач включив до складу валових доходів суму основної заборгованості за товари (роботи, послуги), зробивши висновок про порушення платником податку підпунктів 4.1.1, 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». При цьому Відповідач під мировою угодою розуміє не що інше, як цивільно-правову угоду, якою було змінено умови виконання цивільних зобов’язань за раніше укладеними договорами між Позивачем – Боржником та кредиторами, які уклали з останнім мирову угоду.

Із метою надання правової оцінки наведеного вище твердження Відповідача, звернемося до тлумачень таких термінів як «мирова угода», «валовий доход», «продаж товарів».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «мирова угода» розуміють домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов’язання за угодою сторін (надалі – прощення боргів).

Згідно зі ст. 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», під мировою угодою мають на увазі домовленість між боржником та кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформлюється угодою сторін.

При цьому мирову угоду може бути укладено на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Рішення про укладення мирової угоди приймається від імені Боржника керівником боржника чи арбітражним керуючим, які виконують повноваження органів управління та керівника боржника та підписують її.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечуються заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди.

Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів.

Таким чином, з аналізу наведених вище правових норм, під мировою угодою у справі про банкрутство розуміють оформлену між боржником та комітетом кредиторів угоду, зокрема, щодо припинення зобов’язання шляхом прощення (списання) боргів.

Визначення терміну «валовий доход» та правила щодо формування валового доходу знаходить своє відображення в ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до п. 4.1 якої валовий доход – це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами. Отже, як випливає із приписів даної норми, діяльність платника податків є основою його доходів.

Згідно із підпунктом 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів із фіксованою доходністю, сертифікатів фондів операцій із нерухомістю та операцій із консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону. Отже, валовий доход включає доход від продажу товарів.

Визначення терміну «продаж товарів» наводиться у п. 1.31 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: продаж товарів – це будь-які операції, що здійснюються згідно із договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Таким чином, продаж товарів, відповідно до вищенаведеної норми – це операції, що здійснюються за цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари.

Згідно із пп. 4.1.6 п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податків протягом звітного періоду, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно із п. 7.11 ст. 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи. Таким чином, валовий доход включає доход у вигляді вартості товарів, які безоплатно надаються платником податку саме протягом звітного періоду.

Слід зазначити, що наведений вище спір був предметом судового розгляду в усіх судових інстанціях, і за результатами розгляду такої справи позовні вимоги Позивача було задоволено у повному обсязі.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Розглядаючи справу в порядку касаційного нагляду, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що господарськими судами попередніх інстанцій було правильно застосовано абзац 18 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та зроблено вірний висновок, що наслідком укладення мирової угоди в межах процедури банкрутства, за умовами якої суми боргу підлягають прощенню (списанню), є нічим іншим, як припиненням зобов’язання Боржника на таку суму боргу. Висновок Відповідача, що наслідком укладення мирової угоди між позивачем-боржником та кредиторами є зміна умов виконання цивільних зобов’язань, є помилковим, оскільки суперечить розглянутим вище нормам.

При цьому суд виходив із того, що норми Закону про банкрутство встановлюють умови та порядок відновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності – боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Таким чином, метою Закону про банкрутство є відновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності, який є боржником.

Додатково звертаємо увагу на те, що розглянутий вище спір Відповідач намагався передати на розгляд до Верховного Суду України, проте у березні 2005 року в порушенні провадження було відмовлено. Тому зазначений вище судовий висновок є остаточним і суб’єкти господарської діяльності можуть застосовувати його у своїй практичній діяльності.