Порівняння систем юридичної освіти різних країн відкриває особливі перспективи, адже зміст і обсяг “юридичної освіти” як поняття та об’єктивного явища залежиться від багатьох чинників – від її історії, організації та організаторів, правової системи, загальних освітніх завдань і мети, конкретної епохи та її власних складових. Тому, будь-які результати порівняння систем юридичної освіти мають розглядатися. З урахуванням цих чинників. Представлені далі результати порівняння основних засад юридичної освіти в Україні та США (з наголосом на останню), здійсненого на основі нормативно-правових документів, статистичних даних, доробок вітчизняних та зарубіжних дослідників, а також досвіду автора як студента, аспіранта, викладача не тільки показує істотні подібності й відмінності, й пропонує матеріал для серйозних роздумів над нинішнім станом і майбутнім юридичної освіти в Україні.

Юридична освіта: історія і сучасність. Юридична освіта в її сучасному розумінні як галузь освіти, сягає щонайменше середньовіччя. На відміну від США, в Європі та, зокрема, на теренах України, з відомих історичних причин формальна вища юридична освіта має глибше коріння. 20 січня 1661 р. польський король Ян Казимир підписав диплом, за яким надав Львівській Єзуїтській колегії “гідності академії і титул університету”. Так було засновано нинішній Львівський національний університет ім. І. Франка, – найстаріший в Україні навчальний заклад, який готує фахівців-правознавців. Юридичні факультети, крім Львову, було відкрито в Харкові 1805 р., Києві 1835 р., Одесі 1865 р. Пізніше з на теренах України були засновані й інші юридичні навчальні заклади.

В США перші юридичні навчальні заклади з’явились у першій половині XIX ст. (Правнича школа Гарвардського університету (1817)). Їм передували різні форми організації навчання і практичної підготовки правників кінця XVIII ст., та ще раніше – система так званого “учнівства” (apprenticeship). Остання передбачала вивчення права під наставництвом практикуючого правника, який виявив бажання поділитися знанням, досвідом та бібліотекою в замін на допомогу “студента”. В США й донині деякі штати визнають цю форму юридичної підготовки, яка, втім, поступилася “правничим школам”. Правничі школи спочатку були переважно незалежними підприємствами без стандартних правил прийому (крім оплати за навчання). Але після запровадження вимог щодо здобуття права на практику (зокрема, складання правничого кваліфікаційного іспиту), що обумовило практичну необхідність у систематичній підготовці правників, та визнання за правом у середині XIX ст. статусу академічної дисципліни правничі школи набули тієї форми, в якій існують нині, –форми професійних навчальних закладів.

Звернемось до сьогодення української юридичної освіти. В Україні істотні суспільно-економічні зміни 90-х років обумовили й зміни у сфері юридичної освіти, на яку було покладено місію підготовки правників для розбудови української державності. При цьому відзначалось: Україні потрібно більше правників, для чого необхідно створити більше навчальних закладів.

Результати не забарились. Нині за темпами нарощування обсягів підготовки правників Україна випереджає США, і вже майже зрівнялась, або навіть випередила їх за деякими показниками (наприклад, за кількістю закладів вищої юридичної освіти). Положення запропонованої в 1993 р. провідними закладами юридичної освіти й науки Концепції розвитку юридичної освіти щодо “розширення мережі вищих юридичних навчальних закладів ... до 2000 р. у 2-3 рази” успішно реалізовано. До 1991 р. правників в Україні готували 6 закладів (усі державні), 1995 р. – 96 (65 – державної і 31 – інших форм власності), 2000 р. – 163 (відповідно 116 і 47), 2002-2003 рр. – 189 (134; 55). Як результат, зросли обсяги підготовки юристів: якщо в 1992 р. загальна кількість студентів, які навчались у вищих юридичних навчальних закладах, становила близько 13000, то на сьогодні тільки в Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого навчається 13042 студентів. За даними Міністерства освіти і науки, у 2002 р., за напрямом “право” до вузів зараховано 11716 студентів (2000 р. – 9484). Однак наводять і інші дані, а саме цифри “ліцензованих обсягів”: 1999 р. – 19760 чоловік, 2000 р. – 29947 чоловік, 2002 р. – майже 27000. Навіть припускаючи “статистичні погрішності”, такі темпи зростання кількості юридичних навчальних закладів і підготовлюваних юристів є феноменальними.

Однак чи не відбувається “надвиробництво” юридичних кадрів? Позиція держави, викладена у зазначеній Програмі розвитку юридичної освіти на період до 2005 р., затвердженій Кабінетом Міністрів України 10 квітня 2001 р., є однозначною: “Україні потрібно значно більше юристів”; “нині в Україні один юрист припадає на 2 тис. чоловік населення”. Крім цього, “в деяких регіонах країни ведеться підготовка недостатньої кількості правників”. Оглядачі також зазначають, що нині, “коли стоїть завдання формування нової генерації правників нової суспільної системи нової держави, говорити про їхнє надвиробництво немає підстав, тим більше, що досягнення показника США (один юрист на 100 чоловік населення) в доступному для огляду майбутньому Україні не загрожує”. (За іншими даними, які однак є досить суперечливими, в США налічується від 600000 до 1000000 правників).

Що ж до підходів до регулювання обсягів підготовки правників, то позиції розходяться. Одні вважають, що у вільному ринковому суспільстві кожен має отримати можливість стати правником, а вже конкуренція визначить, хто з них є “справжнім” правником. На думку ж інших, без квотування обсягів кількості фахівців і державного замовлення тут не обійтися.

В США станом на лютий 2003 р. діяло 188 правничих шкіл, акредитованих Американською асоціацією правників (далі – ААП). Для порівняння: в 2000 р. їх було 182, у 1987 р. – 176, у 1947 – 111. У 1987 р. із 176 правничих шкіл 88 були приватними. Крім акредитованих ААП правничих шкіл, де навчається абсолютна більшість майбутніх правників, функціонують і правничі школи, акредитовані лише відповідними установами в штаті їхнього місцезнаходження (особливо це стосується штату Каліфорнія). Одержання юридичної освіти в акредитованій правничій школі є необхідною передумовою для допущення до складання кваліфікаційного правничого іспиту на право ведення практики в 50 штатах і територіях США. Випускники неакредитованих ААП правничих шкіл, як правило, можуть складати правничий іспит тільки в тому штаті, де знаходиться школа.

Аналізуючи статистику “студентського контингенту” американських правничих шкіл, можна дійти таких висновків. По-перше, кількість студентів-правників поступово збільшувалась, хоча й флуктувала в певні періоди. (в 1947 р. у 111 правничих школах, акредитованих ААП, навчалось майже 43719 студентів, а в 1999 р. число вступників 182 шкіл – складало 43182). По-друге, Феміда поступово повертає собі своє жіноче обличчя. В американських правничих школах зростає кількість представниць прекрасної половини людства (1950 р. – 4%, 1970 р. – 10%, 1990 – 42%, а в 1999 р., 2001-2002 рр. – вже 49%). По-третє, кількість студентів на одному курсі (групі) – один із важливих аспектів юридичної освіти – в американських правничих школах є порівняно (в тому числі з українськими) невеликою (30 – 40 чоловік), що сприяє інтенсивному спілкуванню між студентами й викладачами.

В цілому, на перший погляд, правнича школа в США є дуже подібною до українського навчального закладу вищої юридичної освіти – він функціонує як частина університету чи окремий навчальний заклад. Однак існують і суттєві відмінності. Американські правничі школи є закладами виключно професійної освіти, тобто „професійними” школами, в яких одержують базову вищу юридичну освіту після одержання базової освіти в університеті (коледжі). Крім того, вони, на відміну від українських, випускають не юристів, а тільки кандидатів у правники, яким ще доводиться здобувати цей статус. Інші істотні відмінності зумовлені тим, що адміністрування юридичної освіти в Україні та США здійснюється на різних засадах.

Управління вищою юридичною освітою. В Україні здійснюється “державне регулювання” системи вищої юридичної освіти. Процедуру ліцензування (визнання спроможності розпочати освітню діяльність) й акредитації (надання певного типу права (рівня) провадити освітню діяльність) юридичних навчальних закладів, забезпечує Міністерство освіти та науки України. Крім того, нормативно визначено чи має схвалюватись зміст, види та форми юридичної освіти. Держава також взяла на себе функцію контролю за якістю юридичної освіти, однак державних стандартів вищої юридичної освіти поки що не затверджено. Відтак предметом найбільшої стурбованості навчальних закладів (особливо недержавних) є втручання держави у сферу освіти, а держави в свою чергу – пошук гармонійної міри урегульованості суспільних відносин у сфері освіти з метою навчання, виховання, професійної правової підготовки громадян України, та, зокрема, створення умов для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства й держави в кваліфікованих фахівцях у галузі права.

Програма розвитку юридичної освіти на період до 2005 р. має на меті “вдосконалення системи юридичної освіти, приведення її у відповідність із світовими вимогами, створення умов для задоволення потреб громадян у сучасній юридичній освіті та реалізація права на працю за здобутою спеціальністю, повне забезпечення потреб органів державної влади, правоохоронних органів, інших сфер юридичної практики у фахівцях-юристах”. У Програмі чітко простежується намір прагматично підходити до вирішення питань юридичної освіти. Документ передбачає заходи для реалізації трьох напрямів – прогнозування потреби в юридичних кадрах та оптимізація мережі вищих навчальних закладів, зміст юридичної освіти, а також післядипломна освіта юристів. Виконання Програми, значну частину якої вже мало бути виконано, координують Міністерство юстиції та Міністерство освіти і науки.

В США держава не регулює юридичну освіту. Правничі школи, суди та юридичні організації (в тому числі, й професійні громадські організації), ретельніше ніж законодавець визначають стандарти, встановлюють правила та здійснюють регулювання системи юридичної освіти. Міністерство освіти США надало статус “національно визнаної інституції з акредитації правничих шкіл” загальнонаціональній громадській організації правників – Американській асоціації правників, яка реалізує його через Секцію ААП у справах юридичної освіти та прийняття до юридичної практики (адреса в Інтернеті: www.abanet.org). ААП сприяє уніфікації системи юридичної освіти. Затверджені нею ще в 1921 р. стандарти згодом імплементували верховні суди майже всіх штатів та інші інституції, що відповідають за процес надання права на заняття практикою.

Рейтинг правничих шкіл. Наявність великої кількості юридичних навчальних закладів, студентів-правників та дипломованих юристів ставить питання про якість юридичної освіти. Офіційна урядова позиція є такою: “зміст і якість юридичної освіти не відповідають сучасним потребам суспільства”, “навчальні заклади, котрі готують висококваліфікованих правознавців, можна перелічити на пальцях”. Отже йдеться про кризу юридичної освіти. Втім, існують і інші думки. Вказується, що проблема юридичної освіти є “роздутою”, і що насправді “криза юридичної освіти – це криза керівництва нею”.

Тим не менше, крім суб’єктивних, мають існувати ще й об’єктивні критерії визначення якості. Одним із них є рейтинг. В Україні (як і в США), немає офіційного чи солідного неофіційного рейтингу юридичних навчальних закладів. У цілому високо котуються ті навчальні заклади, які існували ще до 1991 р. – “старожили” української юридичної освіти. До речі, опитування 155 респондентів, проведене в 1999 р. однією юридичною газетою, показало, що в Україні найкращу юридичну освіту можна отримати в: 1) 35% – Київському університеті, 2) 30% – Одеському; 3) 14% тільки не в Україні; 4) 10% Харківській юридичній академії; 5) 7% в інших українських закладах; 6) 4% Львівському університеті. Втім, видається, що “повага” до “старожилів” де-не-де переросла у відкриту дискримінацію. Так, у 2000 р. у пресі з’явилась підтверджена пізніше інформація про те, що деякі державні органи “зговорились” приймати на роботу випускників юридичних факультетів тільки чотирьох навчальних закладів. Між тим, більшості абітурієнтів поки що потрібно прикладати чималі зусилля для вирішенні питання про вибір навчального закладу.

Натомість американським абітурієнтам стають у пригоді рейтинги американських правничих шкіл Один із найбільш відомих регулярно організовує видавнича організація U.S. News and World Report (адреса в Інтернеті: www.usnews.com). В основі рейтингу 12 чинників (2 – суб’єктивних і 10 – об’єктивних), що згруповані за такими критеріями: оцінка якості освіти / школи (40% загального балу) деканами, викладачами та суддями; селективність школи (25%), що враховує дані та критерії зарахування; успішне працевлаштування (20%); професорсько-викладацька та матеріально-технічна база (15%). За зібраними даними школам “присвоюють” місця в чотирьох групах: найкращі (перші 50 місць), школи другого, третього та четвертого рівнів (близько 40 шкіл у кожній). Десятка кращих шкіл залишається стабільною. До неї входять правничі школи Єльського, Стенфордського, Гарвардського, Колумбійського, Нью-Йоркського, Чикагського, Каліфорнійського (Берклі), Мічиганського (в Анн-Арборі), Пенсільванського, Вірджинського та деяких інших університетів.

Об’єктивність цього рейтингу оцінюють неоднозначно. Деякі експерти називають його “проблематичним” і “невсебічним”. Так, наприклад, указується, що “оцінка якості” правничої школи є суб’єктивною, і оскільки “частка” цього компонента складає аж 40%, інші 10 чинників “не справляють майже ніякого ефекту на загальний рейтинг”. Суспільство ж сприймає цей рейтинг, як і інші рейтинги, стримано, за винятком, звичайно, тих випадків, коли “улюблена” правнича школа посідає високе місце (а це – чинник, який впливає на почуття власної гідності студента, випускника). Так чи інакше, рейтинги читають, на них орієнтуються, до них “прислухаються” як майбутні студенти, адміністратори юридичної освіти, так і роботодавці.

Прийом студентів і “вступна компанія”. В США, на відміну від України, при прийомі (зарахуванні) до правничих шкіл результати вступних випробувань є лише одним із багатьох, однак не основним критерієм. Вступна комісія бере до уваги більш ніж 15 позицій: результат LSAT (загальнонаціональний обов’язковий іспит для вступників до юридичних навчальних закладів, запроваджений у 50-х роках як диференційований іспит замість “залікового”); середній арифметичний бал оцінок (GPA), отриманих в університеті (коледжі); зміст пройденої навчальної програми в університеті; коледж, де було отримано базову університетську освіту; академічна та громадська (позаакадемічна) діяльність у коледжі; етнічна й расова приналежність; індивідуальні якості й особистість; рекомендаційні листи; уміння писати; есе-обґрунтування бажання навчатися в обраному закладі; набутий досвід роботи і його суть; громадська діяльність; мотивація та причини, з яких абітурієнт бажає вивчати право; місце (штат) постійного проживання; подолані труднощі; отримана підготовка до коледжу; досягнення та лідерство; будь-що інше, що видається екстраординарним.

Студенти-правники в США зазвичай є старшими за своїх колег в Європі в цілому, та Україні зокрема. Якщо вік першокурсника в Україні становить 17-18 років, то в США – від 22 і більше.

Деякі висновки. Ми розглянули лише кілька аспектів юридичної освіти. Насамкінець, слід згадати про трансформаційні процеси в американській юридичній освіті. Вони пов’язані зокрема із зростаючою важливістю міждисциплінарного вивчення й міжнаціональної практики права, розвитком критики юридичної освіти, зростаючим значенням фемінізму й представництва різних етнічних груп тощо, що також впливають на викладання права та навчальні програми.

Загалом американська юридична освіта є надзвичайно селективною, короткотерміновою, дорогою, однак ефективною та орієнтованою на індивідуальні потреби студентів. Акцентуючи увагу на розвитку аналітичних умінь і навичок, вона розглядає матеріальне право в процесуальному контексті, заохочує як студентів, так і викладачів до високих показників у високо конкурентному середовищі, вимагає від студента бажання наполегливо працювати, ґрунтується на тих припущеннях, що конкуренція між правничими школами є здоровим явищем, яке сприяє вдосконаленню юридичної освіти як засади юридичної професійності. Певні аспекти досвіду американської системи юридичної освіти може стати корисним і для України, Однак це не означає, що підходи до вирішення “місцевих” проблем можна знайти в системі правової освіти США.

ЮРИДИЧНА ОСВІТА В УКРАЇНІ ТА США: ПОРІВНЯННЯ ДЕЯКИХ АСПЕКТІВ