Існують рішення українських судів у цивільних або сімейних справах, виконання яких необхідно здійснити за кордоном, зокрема на території країни – учасниці Співдружності Незалежних Держав.

Чинними міжнародними договорами України про надання правової допомоги у цивільних або сімейних справах передбачена можливість виконання певних категорій рішень, винесених судами однієї Договірної Сторони, на території іншої Договірної Сторони.

  Зокрема Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладена у Мінську 22 січня 1993 р. (далі – Конвенція) передбачає можливість визнання та виконання судових рішень, винесених у цивільних і сімейних справах, а також вироків у частині цивільного позову.

Конвенція діє на території всього СНД, зокрема в Азербайджані, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстані, Киргизстані, Молдові, Росії, Таджикистані, Туркменистані, Узбекистані та Україні. На території СНД застосовуються однакові правила щодо визнання і виконання рішень, винесених судами однієї з цих держав на решти території.

Питання визнання та виконання зазначених вище категорій судових рішень регулює Розділ ІІІ зазначеної Конвенції, встановлюючи порядок визнання таких, що набрали законної сили, судових рішень, залежно від того чи потребують вони примусового виконання, чи ні.

Рішення, яке не потребує примусового виконання (наприклад, рішення про встановлення факту, про усиновлення дитини, про позбавлення батьківських прав тощо), відповідно до умов ст. 52 Конвенції визнається на території будь-якої країни – учасниці Конвенції без спеціального провадження. Однак це правило не діє, якщо існує рішення суду цієї країни, винесене раніше у такому самому спорі між тими самими сторонами, і воно набрало законної сили, або відповідна справа згідно з умовами, визначеними Конвенцією, або згідно з внутрішнім законодавством цієї країни належать до виключної компетенції  її судів.

Коли ж судове рішення потребує примусового виконання (наприклад, про стягнення боргу, стягнення аліментів тощо), згідно з вимогами ст. 54 зазначеної Конвенції, воно може виконуватися на території країни – учасниці Конвенції лише після проходження в її компетентному суді спеціальної процедури його визнання та допуску до виконання.

Зацікавленій особі з метою вирішення питання про визнання та допуску до примусового виконання українського судового рішення на території іншої країни – учасниці зазначеної Конвенції необхідно звернутися до суду, який виніс рішення, із заявою про надання сприяння в оформленні пакету документів, передбаченого ст. 53 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах.

Зокрема з метою підготовки належного пакету матеріалів суд надає такі документи:

  • рішення суду або його засвідчену копію;
  • довідку про те, що рішення суду вже набрало законної сили та підлягає примусовому виконанню;
  • довідку про те, що сторона (або її представник у випадку процесуальної недієздатності сторони), яка програла справу, була належним чином та своєчасно повідомлена про дату та місце судового розгляду;
  • довідку про те, чи здійснювалося вже часткове виконання рішення на момент складання клопотання про визнання та виконання рішення суду за кордоном, якщо так – зазначається частина рішення, яка вже була виконана, або повідомляється, що на території України виконання рішення не здійснювалося;
  • документ, який підтверджує угоду сторін, якщо рішення у справі винесено згідно з договірною підсудністю.

Відповідно до вимог ст. 13 Конвенції усі наведені документи повинні бути належним чином засвідчені судом (підписом суді та гербовою печаткою суду).

Крім цього, зацікавлена особа має додати до зазначених документів своє клопотання про визнання та виконання рішення українського суду, яке складається у довільній формі, на ім’я «компетентного суду» держави, де необхідно виконати судове рішення.

У клопотанні необхідно надати таку інформацію:

  • повне прізвище, ім’я та по батькові стягувача, його домашня адреса та, у разі потреби, рахунок, на який слід перераховувати стягнуті з боржника кошти,
  • повне прізвище, ім’я та по батькові боржника, його домашня адреса та, якщо це відомо стягувачеві, місце роботи боржника,
  • повна назва суду, який постановив рішення, дата винесення рішення та його резолютивна частина.

Слід також звернути увагу, що відповідно до умов ст. 17 зазначеної вище Конвенції усі документи, що надсилаються з метою її виконання повинні бути складені російською мовою або містити засвідчений переклад на російську мову.

Таким чином, клопотання про визнання та виконання судового рішення та всі документи, що до нього додаються, доцільно оформлювати одразу російською мовою. Коли  рішення суду було винесено українською мовою – до нього слід додати засвідчений переклад на російську.

Направити клопотання разом із документами, передбаченими Конвенцією, зацікавлена особа може напряму до компетентного суду держави, де необхідно виконати рішення (тобто за місцем майбутнього виконання), якщо адреса суду їй відома, або за допомогою Міністерства юстиції України, яке виконує функції центрального органу України щодо виконання цієї Конвенції. В останньому випадку клопотання подається через суд, який виніс рішення у першій інстанції, з метою передачі за допомогою територіального головного управління юстиції до Мін’юсту.

 Центральний орган обов’язково перевіряє клопотання та додані до нього документи на відповідність умовам Конвенції перш ніж направити його за належністю.

Міністерство юстиції України надсилає одержані документи до Міністерства юстиції іншої Договірної Сторони Конвенції, яке вживає заходів щодо передачі клопотання для розгляду питання про визнання і виконання судового рішення компетентному суду своєї держави.

Процедура розгляду клопотання та порядок примусового виконання визначається внутрішнім законодавством Договірної Сторони.

Як визначено ч. 2 ст. 54 згаданої Конвенції, суд, на розгляді якого знаходиться клопотання про визнання та виконання рішення іноземного суду, не розглядає суті рішення, а обмежується перевіркою того, чи дотримано при його винесенні всіх вимог, визначених Конвенцією для визнання і виконання іноземного рішення.

Необхідно зазначити, що Конвенція містить чіткий перелік умов, коли може бути відмовлено у визнанні іноземного судового рішення, зокрема це такі випадки:

  • згідно з законодавством Договірної Сторони, де винесено рішення, воно не набрало законної сили або не підлягає виконанню, крім тих рішень, що підлягають виконанню до набрання законної сили;
  • відповідач не брав участі у судовому засіданні через те, що йому або його представнику не було своєчасно та належним чином вручено виклик до суду;
  • у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет та на тих самих підставах на території Договірної Сторони, де необхідно визнати та виконати рішення, вже було винесено рішення, яке набрало законної сили, або вже визнано рішення іншої держави, або судом цієї Договірної Сторони вже було раніше порушено провадження у цій справі та її розгляд триває;
  • справу віднесено до виключної компетенції Договірної Сторони, де необхідно визнати та виконати рішення, відповідно до положень цієї Конвенції або законодавства цієї держави;
  • не надано документа, що підтверджує угоду сторін, у справах договірної підсудності,
  • пропущено строк давності представлення рішення до примусового виконання, визначений законодавством Договірної Сторони, суд якої розглядає клопотання про визнання та виконання іноземного судового рішення.

У випадку, коли всіх вимог дотримано і немає підстав для відмови у визнанні рішення, суд виносить ухвалу про допущення рішення іноземного суду до примусового виконання та видає свій виконавчий документ.

         У випадку незгоди з рішенням суду про відмову у визнанні та виконанні іноземного судового рішення зацікавлена особа має право оскаржити його до суду вищої інстанції згідно з внутрішнім законодавством держави, на території якої розглядалося клопотання.

         Аналіз практики свідчить, що середній строк від направлення клопотання на розгляд до прийняття компетентним судом рішення по суті становить шість місяців.