Ділова репутація, престиж, напрацьовані контакти й стабільні клієнти суб’єкта підприємницької діяльності – все це можна зарахувати в активи компанії і охарактеризувати одним словом – «гудвіл» (від англ. – добра воля), тобто готовність покупця заплатити більше сумарное вартості активів. Класичний приклад – придбання компанією Ford  торговельної марки Jaguar за 1 млрд. 600 млн. дол., з яких 1 млрд. дол. було заплачено за нематеріальну складову вартості . Гудвіл у діловому світі розглядається як вартість ділової репутації фірми.  Гудвіл характерний лише для компанії, яка одержує стабільні, високі прибутки, її доходи що перевищують середній рівень у цій галузі. Гудвіл як економічна величина оцінюється й приймається на баланс тільки в момент зміни власника підприємства. Велика кількість корпоративних злиттів і поглинань на заході, які для компанії мали більше значення, ніж варість активів. Це яскраве свідчення того, що в бізнесі є щось нематеріальне, невідокремлене від самої компанії, яка докорінно суть  бізнесу. Для цього щось звичайно використають термін «гудвіл», від англійського Goodwill, що в дослівному перекладі означає «добра воля», тобто готовність покупця заплатити більше сумарної вартості активів.

Відповідно до п. 1.7. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», гудвіл  – це нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства і його звичайною вартістю, як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок найкращих управлінських якостей, що домінує позиції на ринку товарів (робіт, послуг), а також нових технологій. Вартість гудвілу не підлягає амортизації й не враховується у визначенні валових витрат платника податку. Інакше кажучи, «гудвіл» набуває свого значення тільки у випадку продажу (покупки) компанії в цілому, існує як фактор перевищення ринкової оцінки сукупних активів компанії над сумою індивідуальних ринкових цін цих же активів, розглянутих окремо. Водночас «гудвіл» – це ціна, яка сплачується за репутацію компанії, її зв’язків, вигідне становище, рентабельність активів, (звичайно рахунок з дебетовим сальдо), показують у балансі придбаного підприємства й амортизують за рахунок майбутніх економічних переваг. Оцінка «гудвілу» й інших неідентифікованих активів звичайно пов’язана з певними ідентифікованими активами, у тому числі з товарним знаком або брендом. Іноді «гудвіл» пов’язують з ексклюзивними правами володіння торговельним знаком. Такий вид нематеріального активу матиме термін служби і є амортизованим.  Взагалі гудвілом може бути все, що допомагає компанії одержувати прибутки більше на одиницю активів, ніж у середньої аналогічної компанії. Наприклад, це може бути грамотний керівник, добре навчений дружний персонал або вигідне територіальне положення. Оцінка ділової репутації фірми полягає у визначенні сукупності тих елементів бізнесу або персональних якостей, які стимулюють клієнтів звертатися саме до цього підприємства і які приносять фірмі прибуток більший, ніж необхідно для одержання розумного доходу на всі інші активи компанії, враховуючи доход на нематеріальні активи, які можуть бути ідентифіковані й окремо оцінені. Для більшості завдань оцінка вартості гудвілу укладається у визначенні сукупності тих елементів бізнесу або персональних якостей, які стимулюють клієнтів звертатися саме до даного підприємства і які приносять фірмі прибуток понад необхідну для одержання розумного доходу на всі інші активи компанії, включаючи доход на нематеріальні активи, які можуть бути ідентифіковані й окремо оцінені. Оцінка вартості гудвілу базується на двох основних методах:

  • надлишкових прибутків – оцінка гудвілу як бренда, що допомагає компанії отримувати більше прибутків порівняно із ситуацією, якби вона продавала небрендований товар;
  • балансовому – вартість гудвілу відрізняється від вартості бізнесу в цілому й його активів зокрема, як матеріальних, так й ідентифікованих нематеріальних.

Для того щоб оцінити вартість гудвілу або ділової репутації, необхідно вивчити такі документи:

  • установчі документи (Статут, Установчий договір, Свідоцтво про реєстрацію);
  • проспекти емісії, звіти про підсумки випуску цінних паперів (для акціонерних товариств);
  • види діяльності й організаційна структура компанії;
  • свідоцтво про право власності або договору оренди на нерухоме майно;
  • дані бухгалтерської звітності за останні 3–5 років (або можлива кількість попередніх періодів): бухгалтерський баланс, звіт про прибутки й збитки
  • останній висновок аудитора (якщо проводилася аудиторська перевірка);
  • відомість основних фондів;
  • інвентарні списки майна;
  • дані про всі активи (нерухомості, запасах, акціях сторонніх товариств, векселях, нематеріальних активах тощо);
  • розшифровка кредиторської заборгованості;
  • розшифровка дебіторської заборгованості: по строках утворення, по видах дебіторської заборгованості, частка сумнівної заборгованості;
  • інформація про наявність дочірніх компаній, холдингів (якщо є), фінансова документація щодо них;
  • план розвитку підприємства на найближчі 3–5 років із вказівкою планованого валового виторгу за товарними послугами, необхідних інвестицій, витрат, чистого прибутку – за роками.

 Оцінюючи українські підприємства, потенційні інвестори й партнери дедалі частіше звертають увагу не на ціну устаткування або офісів, а на вартість нематеріальних активів компанії. І це загальносвітова тенденція. За даними компанії Ernst&Young, у структурі власності найбільших світових корпорацій нематеріальні активи вже становлять більше половини загальної вартості компанії, незалежно від сфери діяльності. Відповідна оцінка й застосування нематеріальних активів (НМА), якими володіє підприємство, є одним зі шляхів капіталізації бізнесу. Використати НМА можна по-різному. Наприклад, у господарській діяльності, через продажі продукції під розкрученою торговельною маркою або впровадження в компанії нових технологій й управлінських ноу-хау. Таким чином, відомі компанії в декілька раз підвищують ефективність ведення бізнесу й одержують додаткові прибутки за рахунок НМА. Крім цього, можна надавати право використання, наприклад, своєї торговельної марки або технологічних рішень іншій компанії за певну плату відповідно до ліцензійного договору або договору франчайзингу. Нематеріальні активи можна навіть передавати в заставу при одержанні банківського кредиту. Незважаючи на те, що така практика в Україні поки не дуже поширена (банкіри віддають перевагу віддавати кредити під щось більш серйозніше, ніж добре ім’я), наявність у підприємства цінних НМА, наприклад, розкрученої торговельної марки й бездоганної кредитної історії, помітно полегшує одержання кредитів на вигідних умовах.

Ще один шлях одержання прибутку з цієї нематеріальної субстанції – внесення таких активів у статутний капітал (СК) підприємства замість грошей або основних фондів. Велика перевага в тому, що при внесенні в СК ціна нематеріального активу визначається за домовленістю сторін. Тобто ніхто не може перешкодити засновникам вирішити, що, наприклад, внесена в статутний фонд база даних, ноу-хау або право оренди коштує мільйон гривень. Правда, у такому випадку можливі проблеми з контролюючими органами, які можуть назвати це роздуванням активів і вимагати провести переоцінку НМА.

Відповідно до п. 3 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку № 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 242 від 18 жовтня 1999 р., з наступними змінами й доповненнями, дія зазначеного Положення не поширюється на гудвіл й операції з нематеріальними активами, особливості обліку яких визначаються іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Також можна оцінити нематеріальні цінності компанії і поставити їх на баланс, амортизуючи у встановленому законом порядку й зменшуючи загальний оподатковуваний прибуток кожен звітний період протягом 20 років.

В Україні одночасно використовують два різні підходи до визначення й класифікації нематеріальних активів: вітчизняні положення бухгалтерського обліку й Міжнародні стандарти фінансової звітності. Основи формування й розкриття у фінансовій звітності інформації про нематеріальні активи викладені у вказаному Положенні (Стандарті) бухгалтерського обліку № 8 «Нематеріальні активи». Цей документ наводить таке визначення НМА: немонетарний актив, що не має матеріальної форми, може бути ідентифікований й утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях або надання в оренду іншим особам. Згідно з цим Положенням виокремлені такі групи НМА:

  • права користування майном (земельною ділянкою, будинком, право на оренду приміщень тощо);
  • права на комерційний неймінг (торговельні марки, комерційні (фірмові) найменування тощо);
  • права на об’єкти промислової власності (винаходу, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин тощо);
  • авторське право й суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні добутки, комп’ютерні програми, бази даних і тощо);
  • незавершені капітальні інвестиції в НМА;
  • інші нематеріальні активи (право на проведення діяльності, використання економічних й інших привілеїв тощо).

Відповідно до Міжнародних стандартів фінансової звітності НМА поділяються на п’ять основних видів:

  1. пов’язані із клієнтами: списки клієнтів і клієнтських контрактів;
  2. пов’язані з технологіями: технології, патенти, програмне забезпечення, бази даних, ноу-хау;
  3. пов’язані з контрактами: ліцензії, роялті, ліцензійні договори й договори франчайзингу, права користування ресурсами (водними, мінеральними, повітряними тощо), трудові договори;
  4. пов’язані з маркетингом: права на знаки для товарів і послуг, угоди про відмову від конкуренції;
  5. пов’язані з мистецтвом: літературні, художні й музичні здобутки, відео- і аудіовізуальні матеріали.

Також тут можна виокремити окрему групу – неідентифікованих НМА. До них у першу чергу належить «гудвіл» – умовна вартість ділових зв’язків, репутації, іміджу компанії.

 

Подвійні стандарти

Проаналізувавши ситуацію, неважко помітити, що міжнародні й вітчизняні стандарти трохи відрізняються за класифікацією нематеріальних активів. Наш вітчизняний законодавець вважа за потрібне віднести до нематеріальних активів такі об’єкти, як клієнтські контракти й трудові договори. З іншого боку, вітчизняні підприємці можуть відносити до НМА незавершені капітальні інвестиції, тобто кошти, вкладені в придбання, створення або модернізацію НМА. Правда, і тут є винятки: витрати, понесені при створенні торговельної марки, інвестицією в НМА не вважаються. Зате кошти, вкладені в створення, наприклад, бази даних, ще до її остаточного оформлення можуть вважатися капітальною інвестицією в нематеріальний актив і відображатися в окремому рядку в бухгалтерському обліку підприємства. Крім того, українські бізнесмени, на відміну від західних колег, мають право ставити на баланс й амортизувати самостійно створений НМА. Але в такому випадку балансова вартість активу буде визначатися витратним методом, тобто витратами, фактично понесеними підприємством для створення такого активу.

Для ефективного використання НМА в Україні нерідко потрібна обов’язкова постановка активу на баланс підприємства. Інакше одержати банківський кредит під заставу, наприклад, запатентованого винаходу, досить  проблематично. Але навіть при такій простій процедурі, як внесення НМА в балансову відомість, може виникнути безліч несподіванок. Аудитори до питань класифікації й оцінки нематеріальних активів часто підходять із точки зору міжнародних стандартів фінансової звітності, оскільки в українському законодавстві, як зазначалося вище, деякі нюанси прописані не дуже добре, або є суперечливим. Варто звернути увагу на те, що нематеріальні активи, як правило, тісно пов’язані з об’єктами інтелектуальної власності (ІВ). Однак інтелектуальна власність – лише частина всіх НМА підприємства, що одержала юридичний захист. Крім ІВ, до нематеріальних активів можна також віднести й певні права, якими володіє підприємство, взаємини з постачальниками, клієнтами, ліцензії, навчений персонал. Необхідно відзначити, що міжнародні стандарти фінансової звітності не дозволяють ставити на баланс НМА, створені усередині компанії. Для приклада можна розглянути ситуацію з компанією Coca-Cola, де вартість торговельної марки Coca-Cola у десятки разів перевищує вартість всіх матеріальних активів самої компанії, але в її баланс вона не включена. НМА можуть бути поставлені на баланс лише в декількох випадках: при покупці нематеріального активу, наприклад патенту або торговельної марки в іншого підприємства, або при внесенні цього активу в статутний фонд створюваного підприємства, а також при покупці бізнесу як такого, з усіма матеріальними й нематеріальними активами. Крім того, для поставлення на баланс необхідні ще дві обов’язкові умови: можливість виділення НМА як окремого активу й можливість визначити його вартість. Іншими кажучи, поставити на баланс підприємства такий неідентифікований НМА, як гудвіл, не можна – він невідокремлений від компанії, і оцінити його вартість практично неможливо.

Для визнання об’єкта або ресурсу нематеріальним активом і його постановлення на баланс необхідна наявність декількох умов. Актив повинен належати підприємству на правах власності внаслідок договору купівлі-продажу або одержання НМА іншим способом (наприклад, внесення до статутного фонду), а також повинна існувати ймовірність одержання економічної вигоди від його використання в майбутньому. Нематеріальний актив, отриманий у результаті власних розробок підприємства, можна відображати в балансі лише за умови, що підприємство має технічну можливість і ресурси для доведення його до стану, придатного до реалізації або використання. Можливість одержання майбутньої економічної вигоди від такої реалізації або використання й наявність інформації для достовірного визначення витрат, пов’язаних із розробкою НМА, також є обов’язковою умовою. До того ж нематеріальним активом підприємства не можуть вважатися витрати на будь-які дослідження, підготовку й перепідготовку кадрів, на рекламу й просування продукції на ринку, створення й реорганізацію підприємства (його частини), витрати на підвищення ділової репутації й на створення торговельних марок (товарних знаків). Такі витрати ставляться до витрат компанії. У податковому обліку до складу витрат ставиться сума амортизації, нарахованої на вартість нематеріального активу. Але  є певна особливість: амортизації підлягають тільки витрати на придбання НМА для власного виробничого використання. Тобто активи, які не використовувалися в господарській діяльності підприємства, не амортизуються.

Різниця між українським і міжнародним підходом до ведення бухгалтерського й податкового обліку щодо нематеріальних активів начебто б невелика, але принципова. Тому багато українських компаній, що працюють із західними партнерами, змушені вести одночасно три різні обліки – бухгалтерський і податковий за українськими стандартами, а також фінансовий – за міжнародними. Втім, поза залежністю від виду обліку, в якому відображається НМА, ключовим залишається питання про оцінку активу. Необхідність в оцінці нематеріального активу, що належить підприємству, може бути викликана декількома причинами. Насамперед це купівля-продаж, внесення НМА в статутний фонд або постановка на баланс підприємства. Також актив необхідно оцінити при його страхуванні або внесенні як застави в банк для одержання кредиту. Оцінка нематеріального активу потрібна й для визначення розміру збитку або компенсації у випадку незаконного використання НМА іншим підприємством. Нарешті, оцінка вартості може знадобитися при реорганізації, ліквідації або банкрутстві компанії.

Є три основні підходи до оцінки нематеріальних активів. Перший – дохідний, коли при оцінці НМА враховується фінансова вигода, одержувана підприємством від його використання. Наприклад, платежі, одержувані компанією-власником від надання права на використання її торговельного знака. Можлива й оцінка вигоди від використання НМА самим підприємством. Наприклад, наскільки збільшується випуск продукції, зменшуються витрати на виробництво або як НМА впливає на кінцеву вартість одиниці продукції. На ринку є дещо однотипні за якістю продукти, але їхня вартість відрізняється, тому що одні продаються під більше відомою торговельною маркою, ніж інші. Саме різниця між среднерыночною ціною на товар і ціною, за якою він продається, може бути основою для розрахунку вартості ТМ. Тому, як правило, дохідний підхід використовується при оцінюванні патентів, технологій і торговельних знаків.

Другий варіант оцінки НМА – витратний метод. Тобто актив оцінюється тільки з погляду витрат, фактично понесених на його створення. Наприклад, зарплата співробітника, що розробляв програмне забезпечення, вартість послуг юриста при реєстрації авторського права або патентування якого-небудь ноу-хау, що використовували при створенні цього ПО, враховуючи суми, сплачені як держмито або інші обов’язкові платежі.

Третій шлях – порівняльна оцінка. При такому підході нематеріальні активи підприємства оцінюються порівняно з аналогічними НМА, які вже були об’єктами купівлі-продажу. Найважче оцінити ділову репутацію компанії, оскільки вартість гудвілу визначається лише в момент купівлі-продажу бізнесу. Вартість гудвілу – різниця між ціною всіх, у тому числі й оцінених нематеріальних активах і сумою, фактично заплаченою покупцем. До речі, ціна «гудвілу» може бути й негативною, іноді бізнесмен платить колишньому власникові підприємства суму меншу, ніж сукупна вартість активів підприємства.

Нерідко вартість нематеріальних активів визначається за столом переговорів, без складних арифметичних обчислень. Ціна, що покупець згодний заплатити за такий актив і буде вважатися його вартістю, за якою НМА буде поставлений на баланс підприємства. Однак у Положенні бухгалтерського обліку № 8 утримується пункт, відповідно до якого при узгодженні вартості НМА, внесеного в статутний фонд підприємства, необхідно враховувати витрати, понесені при створенні такого активу. Інакше кажучи, ціна НМА не може бути нижчою за ціну, визначену згідно з витратними методом, а от вищою – може бути.

Крім ділової репутації, є ще один вид нематеріальних активів, які важко оцінити, неможливо поставити на баланс, але який, на думку автора, впливає на вартість компанії у випадку її купівлі-продажу. Йдеться про працівників компанії. Багато експертів вважають, що саме персонал багато в чому визначає успішність будь-якого підприємства. Отже, покупець платить не тільки за всілякі активи, у тому числі й нематеріальні, але й за спеціально навчених людей, здатних ефективно працювати й збільшувати прибуток купленого підприємства. Зараз власники компаній починають розуміти, що від підбору персоналу значною мірою залежить ефективність бізнесу. Фактично роботодавці поступово починають сприймати ключових співробітників як нематеріальний актив. Сьогодні, як не парадоксально, знайти менеджера середньої ланки за оплату, яка відповає його кваліфікації, дуже непросто. Тому, щоб не втратити коштовного, навченого співробітника роботодавець намагається втримати його, надаючи різні фінансові й соціальні бонуси (усілякі позики й кредити). Персонал компанії можна розглядати як складову  «гудвілу» – ділової репутації, зв’язків й іміджу компанії. Адже грамотні фахівці, експерти у своїй галузі, здатні розвивати навіть безнадійний бізнес. Зрозуміло, на це потрібні час і гроші, однак «мізки» – персонал компанії – відіграють дуже важливу роль. Наприклад, досвідчений топ-менеджер не повторить колишніх помилок – він дуже чітко уявляє собі, що і як робити, щоб підвищити ефективність бізнесу. Найкраще вартість персоналу як нематеріального активу проявляється при висновку угод купівлі-продажу бізнесу. Нерідко новий власник заздалегідь домовляється із ключовими співробітниками про продовження трудових відносин. І саме наявність на підприємстві команди, згуртованого колективу, який згоден працювати з новим власником, може значно підвищити вартість компанії. Зрозуміло, у чисто грошовому, кількісному вимірі, оцінити колектив практично неможливо. Однак є кілька способів оцінити значення персоналу для компанії й побічно обчислити «ціну» людей.

Перший – показник ефективності команди, яка працює на підприємстві – зростання або зменшення прибутку порівняно зі средньорічними показниками. Інакше кажучи, порахувати,  скільки компанії кошитуватиме відсутність цієї команди.

Інший спосіб – обчислити витрати на залучення й навчання нового персоналу. Тобто скільки тимчасових і фінансових ресурсів доведеться витратити власникові компанії на аналогічних фахівців, і, виходячи із цього, порахувати вартість співробітників.

Третій варіант – оцінювати кожного співробітника залежно від ефективності його роботи. Якщо з поставленими завданнями він може повністю впоратися, сприяючи реальному підвищенню прибутку компанії, можна спробувати розрахувати «ціну» такого співробітника. Втім, потрібно пам’ятати, що загальна вартість трудових активів не дорівнює сумі вартості знань і здатностей кожного окремого співробітника.

Експерти зазначають, що саме нематеріальні активи найбільш уразливі перед несанкціонованим використанням конкурентами. Небагатьом вдається непомітно для власника користуватися його виробничими потужностями, нерухомістю або банківським рахунком. Набагато легше випускати продукцію, використовуючи чужі технології, торговельні марки й шляхи просування товару. Через це компанії-конкуренти переманюють співробітників у більш успішних підприємств, одержуючи разом з ними інформацію про особливості ведення бізнесу.