Загальноприйнятою прогресивною світовою практикою є встановлення стандартів професійної етики, що є обов’язковими при здійсненні професійної діяльності. Це стосується і правників. Так, у США для захисту правосуддя і громадськості не тільки від некомпетентних, а й від “неетичних” майбутніх юристів запроваджено серйозні етичні вимоги як до правників, так і до кандидатів у правники.

Натомість, в Україні існують тільки певні вимоги щодо певних видів юридичної професії. Наприклад, адвокати зобов’язуються “у своїй професійній діяльності суворо додержуватися... правил адвокатської етики” (ст. 15 “Присяга адвоката України” Закону України “Про адвокатуру”). Втім, характерною рисою таких вимог є те, що вони поширюються на діяльність правника вже після набуття останнім статусу адвоката, судді тощо. Однак слід зазначити, що деякі з вимог таки можна вивести опосередковано, як наприклад, із положення “Адвокатом не може бути особа, яка має судимість”. (ст. 2 Закону України “Про адвокатуру”). Інакше кажучи, не встановлено деонтологічних кваліфікаційних вимог до “кандидатів у правники”, які разом з освітньо-професійними складали б єдину систему.

Слід підкреслити, що такі етичні вимоги в США поширюються на кандидатів у правники чи представників будь-якої сфери юридичної професії загалом, а вже згодом галузево – суддів, адвокатів тощо. “Для того, щоб стати правником та отримати право на заняття “практикою права”, майбутній правник має відповідати вимогами юрисдикції щодо таких аспектів як освіта, компетентність, що демонструється шляхом успішного складення кваліфікаційного правничого іспиту, та характер (character)”. (§ 2 Зводу права, що регулює діяльність правників; третя редакція 2000 р.). Отже, предметом оцінки також є особа, “характер” кандидата (заявника) у правники. Всі ці вимоги однаковою мірою стосуються і кандидатів-іноземних громадян, які бажають стати „американськими правниками”.

Цікаво, що англійське слово character є багатозначним і може перекладатися по-різному. Тому може йтися, відповідно, про “характер”, “особу”, “репутацію”, “якість” (рису) майбутнього правника. Втім наголосимо, що тут йдеться саме про характер, порядність кандидата, а не лише про його знання етичних правил професійної етики, що зазвичай також перевіряються при складанні спеціального іспиту – Multistate Professional Responsibility Examination.

Для порівняння: в Україні юрист, який бажає стати адвокатом, присягається “у своїй професійній діяльності... бути завжди... чесним” (ст. 15 Закону України “Про адвокатуру”). Вимогу про чесність адвоката в Україні було включено до “основних вимог адвокатської етики” й поширено на сферу приватного життя. “Адвокат повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приватному житті бути чесним і порядним; не вдаватися до омани, погроз, шантажування, підкупу, використання тяжких матеріальних чи особистих обставин інших осіб або інших протизаконних засобів для досягнення своїх професійних чи особистих цілей; поважати права, законні інтереси, честь, гідність, репутацію та почуття осіб, з якими він спілкується в різних відносинах” (ст. 11 “Чесність і порядність” Правил адвокатської етики).

Хоча в США кожна юрисдикція має право самостійно встановлювати вимоги до кандидатів, вони прагнуть діяти спільно на основі узгоджених та уніфікованих підходів. У 1951 р. керівні органи кількох авторитетних недержавних правничих організацій – Американської асоціації правників, Національної конференції правничих екзаменаторів, Американської асоціації правничих шкіл, – узгодили та схвалили Кодекс стандартів у формі рекомендацій для атестаційних комісій (екзаменаторів) (Code of Recommended Standards for Bar Examiners). 11 серпня 1987 р. було схвалено останню чинну редакцію Кодексу, що містить рекомендаційні стандарти (норми) для їхнього впровадження в усіх юрисдикціях США. В ньому особлива увага приділяється етичним стандартам і питанням професійної придатності кандидатів. Далі коротко розглянемо деякі положення Кодексу, чинні стандарти та практику їхнього застосування на прикладах.

МЕТА ПЕРЕВІРКИ ПОРЯДНОСТІ Й ПРИДАТНОСТІ КАНДИДАТА

“Головною метою перевірки характеру й придатності (кандидата) перед прийняттям до правництва (bar) є захист громадськості та системи правосуддя. Процес ліцензування правника не можна вважати завершеним, якщо проведено лише перевірку мінімальної компетентності” (п. 7). Процедура перевірки порядності кандидатів запроваджена та діє задля втілення зазначеної мети в усіх юрисдикціях. Крім “захисту громадськості” й “захисту системи правосуддя” (двох основних завдань процедур), деякі американські суди вказали на ще одну – підтримання “професійного іміджу професії”. Втім, ця позиція суду зазнала викликала дискусії, оскільки, на думку критиків, вона слугує сумнівній меті – самозахисту іміджу професії.

Ідея доцільності системи етичних вимог до кандидатів стала предметом “судових баталій” – це питання вирішували вищі судові інстанції США. В 1957 р. Верховний Суд США, розглянувши справу Schware v. Board of Bar Examiners, визнав конституційною вимогу про наявність “хорошого етичного характеру” в разі, якщо вона стосується минулої поведінки кандидата, а її (вимоги) зміст має “раціональне відношення до придатності чи здатності заявника практикувати право”. В 1961 р. Верховний Суд США розглянув справу Konigsberg v. State Bar of California, предметом якої стало неповідомлення заявником до відповідного органу правництва факту його членства в комуністичній партії. Розглядаючи питання вимог прийняття до правництва, Суд, зокрема, зазначив: “Якщо на момент завершення процедур докази про добрий характер і докази про поганий характер (заявника) наявні в рівній кількості, штат може відмовити заявнику в прийнятті, подібно до того, як це відбувається у звичайному процесі, коли позивач може програти справу в разі невиконання вимоги щодо свого тягаря доказування”. Суд таким чином підкреслив пріоритетність захисту громадськості, здійснюваного через реалізацію відповідної процедури, та ствердив, що інтерес держави у встановленні вимог про професійну придатність має пріоритет по відношенню до права заявника не надавати інформацію про членство в певній організації. Отже, інститут перевірки порядності й придатності кандидатів до правництва успішно витримав “перевірку” на конституційність.

ОРГАНІЗАЦІЯ І ФІНАНСУВАННЯ ПЕРЕВІРКИ, РОЗРОБКА ТА ПУБЛІКАЦІЯ СТАНДАРТІВ

“Перевірка характеру та професійної придатності має адмініструватися органом, що призначається і відповідає перед судовою гілкою влади (може бути незалежним від органу, що здійснює екзаменування кандидатів)” (п. 8). Такими компетентними органами зазвичай є спеціальні комітети чи департаменти суду (в переважній кількості штатів) або спеціальні атестаційно-кваліфікаційні установи (останні діють лише в 15 юрисдикціях США). Так, у штаті Нью-Йорк атестацію проводить один із департаментів Апеляційного суду штату. Фінансування атестаційних процедур, як правило, здійснюється з коштів окремих або єдиного адміністративного збору із заявників та асигнувань, виділених для цих цілей вищою судовою інстанцією юрисдикції.

“Стандарти вимог до характеру й придатності мають формулюватися чітко й оприлюднюватися кожним компетентним органом... та застосовуватися несуперечливо, а задля втілення цієї мети мають розроблятися роз’яснювальні матеріали” (п. 9). Втім більшість юрисдикцій у США (а саме 33) публікують вказані стандарти, а решта інформують кандидатів іншим способом. Так, у Каліфорнії, де офіційні стандарти не публікуються, заявникам розсилають спеціальні роз’яснювальні матеріали разом із відповідною заявою.

СТАНДАРТИ ЩОДО ХАРАКТЕРУ Й ПРИДАТНОСТІ ТА РЕЛЕВАНТНА ПОВЕДІНКА

“Правником має бути особа, дані про поведінку якої виправдовують довіру клієнтів, супротивних сторін, судів та інших осіб, що реалізується у формі професійних обов’язків щодо них. Дані, що свідчать про значний недолік у чесності, довірі, старанності чи надійності заявника, можуть стати підставою для відмови у прийнятті” (п. 12). “Розкриття або викриття будь-якої інформації щодо зазначеного має сприйматися як підстава для подальшого розслідування до моменту прийняття компетентним органом рішення щодо наявності чи відсутності в заявника належного характеру та придатності до практики права: незаконна поведінка; академічний проступок; подання неправдивих заяв, в тому числі упущень; порушення трудової дисципліни; дії, що включають нечесність, шахрайство, обман чи перекручування; зловживання юридичним процесом; нехтування фінансовими зобов’язаннями; нехтування професійними обов’язками, порушення рішення суду; докази психічної та емоційної неврівноваженості; докази наркотичної чи алкогольної залежності; відмова в прийнятті до правництва в іншій юрисдикції з причини невідповідності характеру й придатності; дисциплінарні провадження, порушені правничим органом чи іншою дисциплінарною установою будь-якої юрисдикції” (п. 13).

Тягар доведення наявності етичного характеру, в тому числі через подання доказів, може покладатися на кандидата. Безпосереднім предметом оцінки (вивчення) характеру є поведінка кандидата до його прийняття до правництва. Поведінка, на яку поширюються такі вимоги, не обмежується виключно професійною діяльністю, хоча й має бути пов’язана зі здатністю кандидата до “практики права”. Отже, розглянемо деякі приклади.

Притягнення до кримінальної відповідальності й судимість. Типовою підставою відмови у прийнятті до правництва є вчинення фелоні (felony – злочин, що може каратися на строк більше ніж один рік, навіть якщо строк засудження становить менше ніж один рік). Втім автоматично на цій підставі відмовляють лише 6 юрисдикцій (Індіана, Міссісіпі, Міссурі, Орегон, Техас, Північні Маріанські острови), тоді як для більшості – це лише обставина, що може впливати (а може й не впливати) на процес прийняття рішення. Так, у Коннектикуті діє припущення про відсутність у кандидата “хорошої етичної репутації”, яке кандидат може спростувати. Ще кілька штатів передбачають проведення окремого слухання з метою всебічного вивчення справи такого кандидата.

Членство в антидержавних організаціях. Правництво має право “розвідувати” інформацію про членство кандидатів у організаціях, що мають на меті здійснення державного перевороту, – так вирішив Верховний Суд США, розглядаючи справу Law Students Civil Rights Research Council, Inc. v. Wadmond (1971). Суд, зокрема, визнав, що хоча подібний запит про членство заявника є порушенням його прав, пов’язаних зі свободою асоціацій, держава має “переконливий інтерес” у регламентації вимог до членства в правництві, тому заявник має повідомляти про членство у підривних організаціях, адже кандидат при вступі приймає присягу, яка зобов’язує його “присягнути та ствердити, що він додержуватиметься Конституції США”. Відтак Суд підкреслив важливість наявності в заявника поведінки, яка має відповідати вимогам про професійну придатність і, безперечно, означає повагу правника до права.

Академічні проступки. Атестаційні комісії зазвичай також надсилають запити до університетів з проханням надати інформацію про дисциплінарні проступки заявників. Визначальним є те, що чимало правничих шкіл мають або спеціальні дисциплінарні кодекси, або так звані “системи честі” (honor system), або й те, й інше. Так, у Сент-Луїському університеті діє Положення про студентську етику, що кваліфікує списування як обман, а відтак порушення етики. Комітет з питань студентської етики складається із викладачів правничої школи, які призначаються деканом. Студентів уже під час проведення дня першокурсника знайомлять із матеріалами, в яких наводяться приклади того, що констатує обман та інші проступки. І ця система діє. Так, у 1996 р. один суд підтримав рішення відповідного органу правництва про відмову в прийнятті заявника із-за невідповідності його характеру вже після успішного складенням ним кваліфікаційного іспиту. Компетентний орган – Рада екзаменаторів штату Південна Дакота – відмовила заявнику на тій підставі, що він приховав факт незадовільної оцінки з правового діловодства, отриманою за плагіат на випускному іспиті.

Звертає на себе увагу проступок Річарда Ніксона, тоді ще майбутнього 37-ого президента США, коли той вивчав право в Дюкському університеті (Північна Кароліна). Ніксон добре вчився, і навіть був другим у рейтингу на курсі. Одного разу, бажаючи дізнатися про свою оцінку, він разом з однокурсником проник до кабінету професора, щоб заглянути в журнал з оцінками. Однак, незважаючи на цей проступок, Ніксон таки став правником.

У 2000 р. Апеляційний суд штату Теннессі розглянув справу Papachristou v. University of Tennessee. У цій справі студент-правник Папакрісту оскаржував дії університету Теннессі – рішення про своє виключення. Суд встановив, що студент продовжував писати іспит після закінчення виділеного для цього часу. Це відбувалося за обставин, коли адміністратор іспиту залишив клас, тоді як інший студент, якому було надано додатковий час через проблеми з його окулярами, продовжував писати іспит. Папакрісту, побачивши цього студента, також продовжував писати іспит ще протягом близько 10 хвилин, знаючи при цьому, що додаткового часу йому виділено не було. В результаті його було виключено з університету без права поновлення. Суд відмовив у задоволенні позову.

Сімейний стан і статеві стосунки. Не зважаючи на те, що інтерес до сексуального життя та сімейного стану кандидатів з часом спав, у деяких юрисдикціях певна міра втручання в ці сфери їхнього життя залишається допустимою. Особливо це стосується випадків співжиття як “недопустимого способу ведення життя”, що можуть стати підставою для відмови в прийнятті до правництва. В 1977 р. доповідь Комітету з питань освіти та прийняття до практики в штаті Нью-Йорк спричинила фурор серед кандидатів-представниць прекрасної половини та діючих правників як у Нью-Йорку, так і в інших штатах. У доповіді зазначалося, що “співжиття”, так само, як і окреме проживання одруженого подружжя, залишаються підставами для затримки розгляду заяви і спричиняє потребу більш повного вивчення особи заявника. В іншому випадку в 1975 р. в Арканзасі заявник жіночої статі проживала спільно з правником. При поданні заяви на прийняття до правництва їй довелося пройти ряд формальних та неформальних слухань, предметом яких стали деталі її інтимного життя. Парі довелося одружитися – це, на їхню думку, було найоптимальнішим рішенням. Цікаво, що тоді в Арканзасі співжиття вважалося фелоні, хоча за останні 47 років до кримінальної відповідальності не було притягнуто жодної особи.

Нехтування фінансовими зобов’язаннями. Невиконання фінансових зобов’язань є актуальною темою для багатьох майбутніх правників у США, оскільки чимало з них навчаються “в кредит”. Судова практика тут базується на тих позиціях, що невиконання фінансових зобов’язань (як-от, невчасне повернення кредиту за навчання) є достатньою підставою для відмови у прийнятті до практики. Водночас, конкретні справи не завжди вирішуються за загальним правилом. Так, в одній справі суд не визнав студента, який поступив до правничої школи, маючи істотні борги, фінансово безвідповідальним на тій підставі, що він продовжував позичати, що згодом спричинило (ще й, на додаток, через неможливість знайти роботу за спеціальністю) банкрутство.

ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ ТА ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ

“Доступ до інформації про характер і придатність заявника до правництва, про дисциплінарні провадження, ініційовані органами правництва, про притягнення до кримінальної відповідальності слід вважати істотно важливим...” (п. 14). У цілому компетентні органи наділені широкими повноваженнями щодо отримання даних, які містять інформацію про характер і придатність кандидата. Втім спеціалісти висловлюють своє занепокоєння такими широкими повноваженнями атестаційних органів. Особливо це стосується доступу до медичної інформації про кандидата. Оскільки екзаменаційна комісія складається з практикуючих правників, заявники неохоче розкривають свої психічні та емоційні проблеми групі осіб, до якої вони незабаром можуть приєднатися як колеги, рівні чи нижчі за положенням. Спеціалісти відзначають таку тенденцію: кандидати неохоче надають про себе інформацію, особливо медичну, незважаючи на те, що законодавство забороняє її поширення серед громадськості.

Підсумовуючи, зазначимо, що тут розкрито лише деякі аспекти теми. Загалом, встановлення вимог про порядність і чесність кандидатів у правники має раціональне обґрунтування. Оскільки знанням про право, як і владою, властиво зловживати, задля захисту громадськості й системи правосуддя в США було запроваджено систему суворої багаторівневої професійної відповідальності як правників, так і кандидатів у правники. Звісно, некомпетентна особа не може називатися “фахівцем у галузі права”. Втім, ліцензія – це ще не гарантія чесності й порядності правника, адже останні характеризують його людські якості. А такі риси, як професійна компетентність, чесність і порядність, доповнюючи одна одну, формують цілісну особу кандидата у правники, що і є передумовою для отримання цього звання.

КОМЕНТАР

Вважаю, що ідея перевірки етичності поведінки майбутніх юристів є цілком виправданою. Проте до її практичної реалізації в Україні слід підходити дуже обережно. Найгірше, що можна було б зробити – це сліпо скопіювати положення іноземного законодавства і швидко імплементувати їх в українське. Впевнений, що розглядувана ідея має бути втілена в правових нормах лише після ґрунтовного обговорення серед юридичної громадськості. При цьому мають бути розроблені чіткі критерії, за якими можна було б оцінювати особу претендента, визначені сфери життя кандидата, які могли б стати предметом дослідження, створений процесуальний механізм такої перевірки тощо.

Обов’язково має бути врахований закордонний досвід, причому як позитивний, так і негативний. Так, наприклад, тягар доведення етичності поведінки кандидата, в тому числі через подання доказів, на мою думку, не має покладатися на самого кандидата, відбувається в США. Має діяти презумпція його порядності, доки не буде доведено протилежне. Можливо, здійснювати оцінку чесності претендентів було б більш доцільним після певної стабілізації ситуації в українському суспільстві, спаду соціальної напруженості та вдосконалення законодавства.

Андрій ПІДГІРСЬКИЙ
адвокат (штат Нью-Йорк, штат Техас), юридична фірма „Adams and Reese”, Х’юстонський офіс, член правління Асоціації американських правників українського походження (Ukrainian-American Bar Association); юрист-спеціаліст (Львівський державний університет ім. І. Франка), магістр права, доктор юриспруденції (Southern Methodist University School of Law (США))

Суворість етичних правил прийняття до правництва (адвокатури) певного штату США часом обумовлена кількома причинами, серед яких, зокрема:

а) регламентування на федеральному рівні та рівні штату питань етичної поведінки правників з метою недопущення до адвокатури вже на попередньому етапі етично невідповідних осіб. Це робиться задля попередження майбутньої шахрайської та/або неетичної поведінки, яка безпосередньо впливає на громадськість. Прикладом такого регламентування є схвалені Конгресом США остаточні правила щодо імплементації Стандартів професійної поведінки правників у зв’язку з корпоративним шахрайством відповідно до Sarbanes-Oxley Act 2002 р.;

б) адвокатура штату шляхом запровадження суворих етичних „перешкод” старається регламентувати й зменшити кількість заявників, які прагнуть отримати право на заняття практикою права в певному штаті для того, щоб знизити рівень конкуренції на юридичному ринку цього штату.

На сьогодні в США дискусійним є питання про різні етичні вимоги й процедури стосовно іноземних правників, які прагнуть займатися юридичною практикою в США. Механізми вивчення питання про „моральний характер” та етичну поведінку таких заявників характеризуються певними обмеженнями, оскільки їх не завжди можна достовірно та неупереджено перевірити. Так, наприклад, ФБР не завжди вдається здійснити „перевірку минулого” іноземного заявника.

Американська традиція строго дотримується принципу, за яким тільки чесна й етична особа може практикувати право в США.