Договірні зобов’язання підпорядковані загальноцивілістичному принципу добросовісності, закріпленому в статті 3 ЦК України. Понад те, частиною 3 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Ця норма говорить про те, що законодавець окремо визначає наведені вище категорії не лише як галузеві принципи цивільного права, а також як спеціальні принципи зобов’язального права.

В юридичній літературі звертається увага на те, що у зобов’язальному праві, як у центральній підгалузі цивільного права, вирішальне значення має саме принцип добросовісності як основна засада виконання договірних зобов’язань. При цьому важливим джерелом дослідження концепції добросовісного виконання договірних зобов’язань є доктрина та практика міжнародного досвіду. Так, Т. Боднар підкреслює, що у міжнародному праві, зокрема у праві міжнародної торгівлі, добросовісність розглядається як одна з фундаментальних ідей виконання міжнародних комерційних договорів [4, 113].

Принцип добросовісного виконання зобов’язань закріплений у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., відповідно до ст. 26 якої кожен чинний договір є обов’язковим для його учасників і повинен ними добросовісно виконуватись. При цьому особливого значення набуває взаємність як основа застосування принципу добросовісності виконання міжнародних зобов’язань. Взаємність означає, що добросовісно виконувати зобов’язання однаково мають всі сторони договору. Принцип добросовісності передбачає також, що зобов’язання учасників конкретного договору не суперечать іншим їхнім зобов’язанням [6, 125-126].

Один з загальних принципів Віденської Конвенції ООН «Про міжнародну купівлю-продаж товарів» 1980 р. – принцип дотримання добросовісності в міжнародній торгівлі (п. 1 ст. 7).

При виконанні договірних зобов'язань, що виникають у міжнародному комерційному обороті, Принципами міжнародних комерційних договорів УНІДРУА обов'язковими також визнаються засади «добросовісності і чесної ділової практики». Комплексний аналіз Принципів міжнародних комерційних договорів УНІДРУА також дозволяє виокремити конкретні прояви поведінки, які визнаються добросовісними цим актом «м’якого права». Така поведінка, опосередковується, зокрема, наступними правами та обов’язками:

• обов’язок сторони не вести переговори без дійсної мети укласти договір з іншою стороною (стаття 2:301 Принципів);
• обов’язок не розголошувати конфіденційну інформацію, надану іншою стороною в процесі переговорів (стаття 2:302 Принципів);
• обов’язок не отримувати несправедливих переваг від залежності іншої сторони, ставити її в економічно несприятливі умови та послаблювати іншим чином (стаття 4:109 Принципів);
• надання боржнику права усунути недоліки виконання його обов’язку до моменту такого виконання (стаття 8:104 Принципів);
• право боржника відмовитись від нестандартного виконання договірних зобов’язань, якщо таке виконання призведе до несправедливих зусиль та витрат (стаття 9:102 Принципів).

Принципами Європейського Договірного Права також закріплено, що критерій «розумної необхідності» при виконанні контракту передбачає те, що в аналогічній ситуації вважала б розумним та необхідним добросовісна особа. Зокрема, при оцінці того, що є розумним та необхідним, мають враховуватися природа і мета договору, обставини справи, а також звичаї і практика відповідного роду діяльності чи професії [1].

Деякі науково-практичні роботи, присвячені дослідженню проблем виконання договорів міжнародної купівлі-продажу, містять аналіз усталених проявів добросовісності у відповідних правовідносинах [9; 10]. Міжнародні комерційні арбітражі також звертаються до принципу добросовісності при розгляді спорів, що випливають з виконання зовнішньоекономічних контрактів.

Так, французький арбітраж розглянув спір, що випливав з виконання договору міжнародної купівлі-продажу. Покупець продав партію джинсів в Іспанії в порушення договірного обов'язку з їх продажу в Північній Америці та Африці. Продавець відмовився приймати продукцію і покупець подав позов до арбітражу. Проте суд визнав, що відповідно до ст. 25 Віденської конвенції продавець суттєво порушив умови договору тим, що не повідомив про країну реалізації товару, відправляючи його до Іспанії, замість країн, передбачених в договорі, та наклав на покупця штраф. При цьому поведінка покупця, коли він подав позов до суду, будучи стороною, яка сама порушила договір, була визнана такою, що «не відповідає принципу добросовісності в міжнародній торгівлі, як передбачено статтею 7 (1)» [2].

Фахівці також звертають увагу на неприпустимість недобросовісного здійснення прав шляхом безпідставної подачі позову на національному рівні. В.Бєлов наводить такий приклад: певна особа намагається щось "відсудити", але не доводить своїх вимог, тобто недобросовісно (нерозумно) захищає своє право, чим марно (понад необхідність) витрачає час та сили суду й протилежної сторони. Наслідки будуть однозначними – відмова у позові й неможливість подавати нові докази у вищу судову інстанцію, тобто фактично втрата права на судовий захист права (права на позов) у матеріальному розумінні [3; 51].

Міжнародний комерційний арбітражний суд (МКАС) при ТПП РФ, розглядаючи справу, пов’язану з неякісно поставленим товаром, дійшов висновку, що вимоги покупця щодо першої партії товару можуть бути взяті до уваги лише щодо тієї кількості товару, яка реально була перевірена експертом і в якій були виявлені дефекти. Разом з тим, керуючись загальним принципом Віденської конвенції 1980 р. про необхідність дотримання добросовісності в міжнародній торгівлі, МКАС не погодився з позицією продавця про те, що покупець взагалі не довів, що на заводах перевірявся товар з першої партії товару, поставленого продавцем [8].

Вимоги добросовісності в міжнародній торгівлі завжди тісно переплітаються з нормами національного права. Так, наприклад, якщо французька компанія укладає договір про будівництво промислових приміщень в Україні для німецької компанії і при цьому сторони підпорядковують договір французькому праву, зрозуміло, що за будь-яких обставин французькі будівельники повинні будуть дотримуватися українських вимог щодо будівництва приміщень, підключення їх до відповідної інфраструктури, норм щодо охорони довкілля тощо. У разі розгляду спору, що випливатиме з цього контракту, арбітраж ураховуватиме відповідні норми українського законодавства задля з’ясування ступеня добросовісності виконання сторонами своїх зобов’язань [7, 9].

Що стосується арбітражної практики МКАС при ТПП України, то аналіз публічних джерел, що вміщують його рішення, дає підстави стверджувати, що цей судовий орган широко не використовує принцип добросовісності при винесенні рішень щодо виконання зовнішньоекономічних договорів. В окремих рішеннях МКАС містяться лише поодинокі посилання на добросовісні чи недобросовісні дії сторін при виконанні договорів. Наприклад, в одному рішенні суд вказав таке: «Продавець добросовісно виконував зобов’язання з відвантаження товару та підстав для відшкодування збитків, пені і штрафу покупцю не було, а призупинення передачі чергової партії товару було правомірним, бо згідно з ч. 5 ст. 692 ЦК України продавець мав право призупинити передачу чергової партії товару до повної сплати всього раніше переданого товару» [1, 638]. В інших рішеннях містяться такі висновки: «позивач, який добросовісно виконав своє зобов’язання, мав право розраховувати на добросовісне виконання відповідачем свого грошового зобов’язання за контрактом» [11, 295]; «порт своїми діями добросовісно виконував умови договору в частині своєчасної обробки вантажів, які надходять, що жодним чином не могло негативно вплинути на строки сплати вартості робіт відповідачами» [11, 474].

Крім того, міжнародна арбітражна практика має значні напрацювання в частині тлумачення договірних умов з позиції добросовісності при вирішенні договірних спорів. Цей принцип передбачає, що тлумачення повинно бути добросовісним, його метою має бути встановлення адекватного розуміння договору, закріпленого у його тексті. Засада добросовісного тлумачення безпосередньо випливає з принципу pacta sunt servanda, позаяк добросовісне виконання договору можливе лише у тому випадку, якщо договір здійснюється відповідно до його адекватного розуміння [5, 68].

У цілому ділова та міжнародна арбітражна практика останнього часу показує, що далеко не завжди принцип добросовісного виконання зобов’язань належним чином виконується у правовідносинах міжнародної купівлі-продажу, що в ряді випадків призводить до збитків для вітчизняних підприємців. По-перше, не завжди іноземні партнери, що вперше вступають у контакти з вітчизняними підприємцями, подають достовірні відомості про фірми, які вони представляють, зокрема, про їхню реєстрацію у встановленому законодавством порядку, про обсяг статутної правоздатності, виробничі можливості та платоспроможність. Для уникнення наведених вище ускладнень представникам вітчизняного бізнесу варто вдаватись до заходів, які широко практикуються у міжнародній торговельній практиці. Насамперед, у представника контрагента слід запитати статут та відомості про реєстрацію компанії, що уповноважила його. Для перевірки даних про платоспроможність майбутнього контрагента можна ознайомитись зі звітами аудиторських перевірок, які часто є публічно доступними. Крім того, ця та інша загальна інформація про компанію може бути отримана від спеціалізованих інформаційних та консалтингових компаній. Оскільки в більшості закордонних країн ведуться торговельні реєстри, відомості про партнерів можна запитати також у відповідних державних органах.

Характерним прикладом реалізації вимог добросовісності у динаміці міжнародних приватних правовідносин є концепції, пов’язані із пом’якшенням суворих умов виконання зобов’язань. Ці концепції виникли в загальному праві, а в подальшому набули широкого використання в міжнародній торгівлі. Необхідність їх застосування зумовлена різноманітними фактичними обставинами, які виникають в цивільному обороті і призводять до неможливості виконання стороною своїх зобов’язань у чіткій відповідності до умов договору. З формальної точки зору така ситуація дає підстави іншій стороні вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Але доволі часто інша сторона, виходячи зі своїх ділових інтересів, не наполягає на суворому дотриманні умов договору контрагентом та погоджується з їх „пом’якшенням” на його користь. У такій ситуації вимоги добросовісності стають на захист сторони, щодо якої була зроблена поступка, оскільки в такому випадку перша сторона вже не може відмовитись від такої поступки та вимагати повернення до попередніх, суворих умов.

Наприклад, іноземний покупець автомобілів просить експортера-продавця відкласти відвантаження товару на один місяць, а продавець погоджується. Очевидно, що продавець не може на свій розгляд скасувати цю домовленість, а його вимоги про дотримання попереднього строку поставки будуть вважатися недобросовісними діями щодо контрагента.

Посилання на принцип добросовісності, як правило, безпосередньо міститься у зовнішньоекономічних договорах. Це, в першу чергу, закріплення обов’язку добросовісно виконувати умови договору, а також правило про підпорядкування правовідносин сторін принципу добросовісності. Відповідні правила можуть бути закріплені в договорі таким чином: “усі правовідносини, що виникають з цього договору або пов'язані із ним, у тому числі пов'язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення контракту, регламентуються цим договором, відповідними нормами матеріального права України (або іншої держави) та міжнародними договорами та звичаями, на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості”. Запропоновані положення також можуть бути закріплені в договорах на національному рівні.

Підбиваючи підсумок викладеному вище та узагальнюючи викладені в літературі позиції, можна дійти висновку, що принцип добросовісності в міжнародній торгівлі передбачає, зокрема:

• здійснення своїх прав без порушення охоронюваних законом інтересів інших осіб;
• дотримання правил ділової етики;
• вжиття відповідних заходів для належного виконання договору;
• надання контрагенту достовірних відомостей про себе та про юридичну особу, від імені та в інтересах якої виступає представник;
• надання достовірної інформації про товар, що є предметом договору;
• поставка товару, вільного від будь-яких обтяжень та прав третіх осіб.

Наведені прояви добросовісності, без істотних обмежень, слід також розглядати як загальні складові добросовісної поведінки, притаманні виконанню договірних зобов’язань на національному рівні. Сприйняттю наведених вище складових добросовісності у практиці договірних правовідносин в Україні має сприяти великий зарубіжний досвід застосування цього принципу в сфері міжнародної торгівлі та відповідна судова практика (в тому числі, практика міжнародних комерційних арбітражів).

Література:

1. Принципы Европейского Договорного Права // http: // alexkh.ibrae.ac.ru/peclru.htm.
2. Case number 93/3275. Cour d’appel (Appeal Court), Genoble, France. Decided on 22 February 1995 // http: // cisgw3.law.paceedu/cases/950222fl.html.
3. Белов В.А. Добросовестность, разумность, справедливость как принципы гражданского права // Законодательство. – №8. – 1998.
4. Боднар Т.В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві. К.: Юрінком Інтер, 2005.
5. Мережко А.А. Lex mercatoria: теория и принципы транснационального торгового права. – К.: Таксон, 1999.
6. Нечаев А.С. Принцип добросовестного выполнения обязательств // Вестник Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. – 2004. - № 6.
7. Рилач Ю. «Імперативні норми права у міжнародному комерційному арбітражі» // Юридична газета, № 13 (25), 14.07.2004 р.
8. Розенберг М.Г. «Из третейской практики МКАС» // Журнал «Третейский суд», С.-Пб. № 2, 2000. http://arbitrage.spb.ru/jts/2000/2/art05.html
9. Розенберг М.Г. Практика международного коммерческого арбитражного суда. Научно-практический комментарий. – М.: Международный центр финансово–экономического развития,1997.
10. Зыкин И.С. Договор во внешнеэкономической деятельности. – М., 1990.
11. Практика МКАС при ТПП Украины. Внешнеэкономические споры. Под общ. ред. И.Г. Побирченко. – К., Праксіс, 2006.