Спершу хотілося б навести читачу декілька цитат з практики Європейського суду:«...Межі допустимої критики є, відповідно, ширшими, коли критика стосується політика, а не приватної особи. На відміну від останньої, перший неминуче і свідомо відкриває себе для найретельнішого аналізу кожного його слова і вчинку... і, як наслідок, має виявляти до цього більше терпимості» (справа Лінгенс проти Австрії) та «(Політичний діяч) неминуче і свідомо відкриває себе для найретельнішого аналізу кожного свого слова і вчинку як журналістами, так і громадськістю взагалі, і він має виявляти до цього більше терпимости, особливо коли самостійно оприлюднює заяви, які піддаються критиці» (справа Обершлік проти Австрії).

Конституція визнає, що кожна особа має право на повагу до своєї репутації і гарантує судовий захист цього права. Нормативної дефініції терміна «репутація» (як, до речі, термінів «честь» і «гідність») немає. Користуючись загальним визначенням, можна сказати, що репутація – це набута будь-ким суспільна оцінка, думка, що склалася, про якості, переваги й недоліки будь-кого.

Рейтинг такої оцінки в кожної особи різний. Багатьом політикам, наприклад, чиста й незаплямована репутація може тільки наснитися в різдвяну ніч. Але така суспільна оцінка їх особи і вчинків – це результат їхньої власної діяльності, а також штату іміджмейкерів і промоутерів. І зовсім інша річ, коли за певних ситуацій такі політики стають об’єктом прискіпливої уваги з боку опонентів (Полудьонний Микола // Юридичний журнал. – 2003. – «Право на висловлення оціночних суджень крізь призму захисту репутації»).

Пропоную розглянути ситуацію, що виникла не на шпальтах газети, не з новин чи ток-шоу на телебаченні. Вона виникла на сесії місцевої ради. Певного депутата було звинувачено у недоброчесній поведінці, він подав позов до суду. Не буду довго зупинятися та розписувати про суть самого звинувачення та його подробиці і спростування свідків у справі, зупинюся на тій стороні у справі, що стосується захисту поширення інформації щодо особи. Коротко про що саме був цей позов, якими доводами він користувався, чим «оборонялися» відповідачі та як аргументував своє рішення суд ми дізнаємося далі.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБИ_4, ОСОБА_2, в якому просить визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, порушують свободи, ганьблять честь і гідність, ділову репутацію позивача, відомості, поширені відповідачами у справі на засіданні сесії ради; та зобов’язати відповідачів спростувати відомості, поширені ними на засіданні сесії у спосіб, близький до способу їхнього поширення; стягнути компенсацію за нанесення моральної шкоди: з відповідача ОСОБА_4 в сумі 500 грн. та з відповідача ОСОБИ_2 – 1000 грн.

Позов мотивовано тим, що на засіданні сесії депутатом ради ОСОБА_4 було публічно повідомлено інформацію, яка, як вважає позивач, не відповідає дійсності та ображає честь і гідність та ділову репутацію позивача, як депутата ради. Зокрема в присутності депутатів та запрошених осіб, відповідачем ОСОБА_4 була озвучена заява відповідача ОСОБА_2, в якій депутати ради ОСОБА_5 та ОСОБА_1 характеризувались як такі, «які дозволяють собі порушувати закон, використовуючи в корисливих цілях депутатські повноваження..., принижувати інших громадян та виборців...» тобто фактично злочинцями. Не обмежившись озвученням заяви, відповідач ОСОБА_4 підтримав озвучену заяву, зазначивши, що у заяві йдеться про той факт, що депутати приїздять, зривають замки, забирають продукцію і завозять собі на склад. Зазначені дії відповідачів у справі позивач розцінює, як звинувачення його у вчиненні злочину. Вважає, що поширені відповідачами відомості щодо нього не відповідають дійсності, глибоко принижують його честь, гідність та ділову репутацію, зокрема серед колег - депутатів ради, а тому повинні бути спростовані з наступних підстав.

Поширена депутатом ОСОБА_4 на сесії районної ради інформація порочить особу, в цьому випадку позивача, принижує честь і гідність громадянина в громадській думці чи окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття, принципів моралі. Повідомлена депутатом ОСОБІ_4 інформація є негативною, а відповідно до чинного законодавства встановлено презумпцію недостовірності поширення негативної інформації про фізичну особу, а саме «негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила не доведе протилежного». Ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_4 під час виступу жодних доказів достовірності вказаної інформації не подали.

Крім того, Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» покладено спеціальний обов’язок дотримуватись депутатської етики: не допускати образливих висловлювань, не використовувати у публічних висловлюваннях недостовірних відомостей стосовно депутатів місцевих рад, що депутатом ОСОБА_4 було проігноровано стосовно депутата.

Що стосується тверджень ОСОБИ_4 про те, що «два депутати приїжджають, зривають замки, забирають продукцію і завозять собі на склад», то позивач вважає їх абсолютно безпідставними, з яких складається враження, що він особисто із ОСОБИ_5 вчиняв незаконні дії з привласнення чужого майна, що в позивача є особистий склад, куди він завіз майно, що не відповідає дійсності, оскільки він не займається підприємницькою діяльністю.

Також позивач стверджує, що ніяких замків особисто не зривав, майна ніякого не забирав, а все майно, що виносилось із приміщення магазину, було належно описане, та був присутній при цьому працівник міліції. Тобто жодних незаконних дій, як зазначають відповідачі, він не вчиняв.

Внаслідок поширення недостовірної інформації відповідачами, позивач отримав негативні наслідки немайнового характеру, а саме: йому заподіяно моральну шкоду, що виникла в результаті душевних страждань, донині відчуває занепокоєність, нервозність, великий сором, приниження, страх та відчай. Змушений пояснювати депутатам свою невинність у цей ситуації, вживати заходів для відновлення заплямованої інформації.

Моральну шкоду йому заподіяли відповідачі поширенням недостовірної інформації, а тому повинні відшкодувати йому заподіяну моральну шкоду.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав і заперечує проти його задоволення. Суду пояснив, що подана ним заява на ім’я депутата ради ОСОБА_4, яка була озвучена останнім на засіданні сесії ради, містить достовірну інформацію, а тому підстав для задоволення позову немає. Його підприємство є власником приміщення і там зберігається його майно. Присутнім при описі його майна ОСОБА_5 та іншими особами та вивезенні цього майна він не був. Викладені в його заяві та озвучені на сесії ради факти відповідають дійсності і не містять висловлювань, що принижують честь та гідність інших громадян.

У судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_3 позову не визнала і просить відмовити в його задоволенні. Оскільки вимоги щодо звільнення приміщення від майна належного власнику приміщення були явно незаконними, то відповідач зазначених вимог не виконав. Однак у присутності керівника зазначеного підприємства ОСОБА_5 та депутата районної ради ОСОБА_1 було зірвано замки з приміщення магазину, а майно, належне власнику приміщення, вивезене. Оскільки заходи, вживані відповідачем ОСОБА_2, як керівником ТзОВ, спрямовані на відновлення порушених прав власника приміщення, позитивних наслідків не дали, маючи підстави вважати, що позивач у справі використовуючи свій статус депутата районної ради, буде продовжувати порушувати права власника приміщення, відповідач звернувся до депутата ради ОСОБИ_4 із заявою щодо вжиття заходів, спрямованих на запобігання порушенням норм Закону депутатами районної ради. Ні в заяві, ні при озвученні заяви відповідачами не було вказано на вчинення позивачем злочину, а інформація, викладена у зазначеній заяві, хоча і є негативною, однак, – достовірною. Вважає, що озвучивши заяву ОСОБИ_2 на засіданні сесії ради, відповідач ОСОБА_4 діяв у межах та відповідно до норм Закону України «Про статус депутатів місцевих рад». Зокрема відповідно до вимог зазначеного Закону у разі виявлення порушення законності депутат місцевої ради має право вимагати припинення порушень, а в необхідних випадках звернутися до відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування тощо з вимогою вжити заходів щодо припинення порушень законності, пропонувати питання для розгляду їх радою та її органами. Крім цього, депутат місцевої ради не несе відповідальності за виступи на засіданнях ради та її органів, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Водночас дії позивача, як депутата, суперечать ст. 8 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», яка зобов’язує депутата керуватися у своїй діяльності та поведінці загальновизнаними принципами порядності, честі і гідності. Відповідно діями відповідачів у справі не було заподіяно моральної шкоди позивачеві у справі, оскільки своїми діями та оприлюдненням цього листа вони не принижували честі, гідності та ділової репутації позивача у справі.

Суд, заслухавши пояснення сторін і дослідивши письмові докази у справі, доходить висновку, що позов ОСОБА_1 безпідставний і задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

Як вбачається з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.09.1990 року «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій», при розгляді цивільних справ зазначеної категорії суди повинні з’ясувати, чи поширені відомості, про спростування яких пред’явлений позов, порочать вони честь, гідність і ділову репутацію позивача та чи відповідають вони дійсності.

Згідно з п. 3 вказаної постанови до відомостей, що порочать особу, слід відносити ті з них, які принижують честь і гідність громадян або організацій в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі.

Стаття 277 ч. 1 ЦК України передбачає, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації, ч. 3 цієї статті передбачає, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила не доведене протилежного.

Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутат місцевої ради повинен керуватися у своїй діяльності та поведінці загальновизнаними принципами порядності, честі і гідності, а згідно зі ст. 15, 19, 30 зазначеного Закону у разі виявлення порушення законності депутат місцевої ради має право вимагати припинення порушень, а в необхідних випадках звернутися до відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування тощо з вимогою вжити заходів щодо припинення порушень законності, пропонувати питання для розгляду їх радою та її органами. Крім того, депутат місцевої ради не несе відповідальності за виступи на засіданнях ради та її органів, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Як зазначено в абзаці 4 ст. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами і доводиться витягом із стенограми сесії ради той факт, що на засіданні цієї сесії ради депутатом ради ОСОБА_4 в присутності запрошених гостей було озвучено заяву відповідача ОСОБА_2, директора ТзОВ, в якій останній зазначив, що «... ОСОБА_5 в присутності депутата ради, голови постійної комісії з питань регламенту місцевого самоврядування, депутатської діяльності та етики, захисту прав людини, забезпечення законності, боротьби із злочинністю ОСОБА_1 зірвали замок з приміщення, яке належить ТзОВ і зайняли його. Це питання законності чи незаконності спірних питань може вирішити тільки суд, і виникає питання, яке моральне право мали депутати ради ОСОБА_5 і ОСОБА_1, які мають бути прикладами законослухняності, порушувати закон і принижувати інших громадян і виборців. Прошу надати посильну допомогу в вирішенні цього питання, розглянути на сесії ради поведінку вказаних вище депутатів і щоб в подальшому такі люди, які дозволяють собі порушувати закон, використовуючи в корисних цілях депутатські повноваження, не ставали депутатами любого рівня». Озвучивши зазначену заяву на засіданні сесії, відповідач ОСОБА_4, на зауваження головуючого, зазначив, що в заяві йдеться не про господарські спори, а йдеться про факт, що «два депутата приїжджають, зривають замки, забирають продукцію і завозять собі на склад…».

Дії відповідача ОСОБА_2, пов’язані із зверненням з зазначеною заявою до депутата ОСОБА_4, так і дії відповідача ОСОБА_4, пов’язані з озвученням зазначеної заяви на засіданні сесії, позивач розцінює як поширення щодо нього відомостей, що не відповідають дійсності та принижують честь, гідність, ділову репутацію позивача серед його колег. Також зазначає, що депутат ОСОБА_4, озвучуючи вказану заяву, не перевірив її достовірність, також твердження депутата про те, що два депутати приїжджають, зривають замки, забирають продукцію та завозять собі на склад, є нелогічними та такими, що складають враження, що нібито позивач разом із ОСОБА_5 вчинили дії з привласнення чужого майна, хоча ніяких дій щодо майна він не вчиняв.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач у справі керується тією обставиною, що інформація, викладена відповідачем ОСОБА_2 у заяві та озвучена відповідачем ОСОБА_4, є негативною та такою, що не відповідає дійсності та є недостовірною.

Отже, в судовому засіданні було доведено ту обставину, що твердження позивача про недостовірність інформації не відповідає дійсності.

Таким чином, хоча позивач пояснює свої дії, що виражені в присутності як незалежної особи під час проникнення в приміщення магазину та перевезення майна з зазначеного приміщення на склад, правомірними, однак, вказані дії суперечать вимогам чинного законодавства, яке регулює засади захисту права власності.

Враховуючи наведене, інформацію, яка міститься у заяві відповідача ОСОБА_2, і яка була оголошена на засіданні сесії хоч і є негативною, однак, не може розцінюватись як така, що порочить позивача, оскільки зазначена інформація є достовірною.

Крім того, ОСОБА_1, будучи депутатом ради, який був присутнім при вивезенні майна із приміщення, повинен би усвідомлювати ту обставину, що його дії як публічної особи можуть неадекватно, критично сприйматись та оцінюватись громадянами.

Згідно зі ст. 10 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожен має право на свободу вираження поглядів. На думку суду, межі критики щодо політичного діяча або депутата ширші, ніж коли йдеться про звичайного громадянина. Позивач має право на захист своєї репутації, але вимоги цього захисту треба урівноважувати з інтересами вільного обговорення питань, що мають суспільне значення.

Враховуючи ту обставину, що в діях відповідачів немає поширення недостовірної інформації та інформації, що не відповідає дійсності та ганьбить честь, гідність, ділову репутацію позивача, суд вважає, що позивачу не заподіяно поширенням такої інформації моральної шкоди, а тому в цій частині позову слід відмовити.

Враховуючи достовірність поширеної відповідачами інформації, їх право на поширення інформації, суд доходить висновку, що у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про захист честі і гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди слід відмовити(Реєстр судових рішень України, Справа № 2-113/2008, від 18 лютого 2008)

Як бачимо з вказаного вище, суд наголосив у своєму рішенні такі принципи:

• Позивач має право на захист своєї репутації, але вимоги цього захисту треба урівноважувати з інтересами вільного обговорення питань, що мають суспільне значення.
• Позивач повинен би усвідомлювати ту обставину, що його дії як публічної особи можуть неадекватно, критично сприйматись та оцінюватись громадянами.
• Хоча інформація і є негативною, однак, не може розцінюватись як така, що порочить позивача, оскільки зазначена інформація є достовірною.

Ці принципи також закріплені у рішеннях Європейського суду з прав людини.