Відмивання доходів одержаних злочинним шляхом
Закон України «Про внесення змін до Закону України
«Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»

Від 18.05.2010
Суб’єкт законодовчої ініціативи: Кабінет Міністрів Україні

Зміни до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» пов’язані, насамперед, з забезпеченням реалізації положень Сорока рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), затверджених на Берлінському засіданні Групи у червні 2003 року, Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму, а також Директиви Європейського Парламенту щодо запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання коштів та фінансування тероризму.

У зміненому варіанті Закону розширюється перелік суб’єктів первинного фінансового моніторингу за рахунок нотаріусів, адвокатів, суб’єктів підприємницької діяльності, що надають юридичні послуги, торговців нерухомістю, операторів поштового зв’язку (в частині здійснення ними переказу грошей), торговців дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, аудиторів, аудиторських фірм, юридичних осіб, які проводять будь-які лотереї, суб’єктів підприємницької діяльності, що надають послуги з бухгалтерського обліку, та деяких інших представників нефінансових професій.

Разом з тим, поряд із включенням до кола суб’єктів первинного фінансового моніторингу нотаріусів, адвокатів, суб’єктів підприємницької діяльності, що надають юридичні послуги, аудиторів, аудиторських фірм, суб’єктів підприємницької діяльності, що надають послуги з бухгалтерського обліку, законом передбачається встановити певні обмеження щодо повідомлення зазначеними особами спеціально уповноваженому органу у сфері фінансового моніторингу про свої підозри. Зокрема, вказані особи можуть утримуватись від направлення відповідної інформації до Уповноваженого органу, за умови якщо така інформація отримана за обставин, що є предметом їх професійної таємниці.

Встановлюється обов’язок суб’єктів первинного фінансового моніторингу вживати посилені застережні заходи стосовно клієнтів, діяльність яких свідчить про підвищений ризик проведення ними операцій з легалізації (відмивання) доходів та фінансування тероризму. Зокрема, такі заходи мають вживатись у разі встановлення і здійснення ділових відносин із іноземними політичними діячами та іноземних фінансових установ.

У зв’язку з розширенням переліку суб’єктів первинного фінансового моніторингу розширюється відповідно перелік суб’єктів державного фінансового моніторингу, які здійснюють функції регулювання і нагляду. Це міністерства юстиції, фінансів, транспорту та зв’язку, економіки.

Передбачається здійснювати розподіл конфіскованих активів, одержаних внаслідок легалізації (відмивання) доходів або фінансування тероризму, згідно з яким кошти, одержані Україною відповідно до угоди про розподіл конфіскованих активів зараховуються до державного бюджету.

З метою реалізації 9-ї Спеціальної рекомендації FATF по боротьбі з фінансуванням тероризму на Державну митну службу покладається обов’язок повідомляти про випадки перевезення через державний кордон готівки, обігових грошово-кредитних документів, дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та виробів з них, а також культурних цінностей.

Для реалізації статей 3, 4 та 47 Конвенції Ради Європи:

  • запроваджується механізм зупинення фінансових операцій, пов’язаних з легалізацією (відмиванням) доходів;
  • встановлюється обов’язок суб’єкта первинного фінансового моніторингу зупинити здійснення фінансової операції, щодо якої надійшов запит органу іноземної держави про зупинення фінансової операції, як такої, що може бути пов’язана з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом.

Таким чином, змінений закон сприятиме вдосконаленню нормативно-правового забезпечення національної системи боротьби з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванням тероризму, а також дозволить забезпечити виконання відповідних рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей.

 

 

Легалізація офіційних документів
Інформаційний Лист Міністерства Юстиції України

від 11 травня 2010 р.

Роз’яснення щодо застосування міжнародних договорів України про правову допомогу в частині, що стосується скасування вимоги легалізації офіційних документів, виданих компетентними органами Договірних Сторін

 У зв’язку з неодноразовими зверненнями державних органів, юридичних і фізичних осіб України щодо дійсності офіційних документів України на території іноземних держав, з якими укладено міжнародні договори про правову допомогу, Міністретсво Юстиції України нарешті підготувало інформаційний лист щодо застосування міжнародних договорів України про правову допомогу в частині, що стосується скасування вимоги легалізації офіційних документів, виданих компетентними органами Договірних Сторін. 

Міністерство Юстиції нагадало, що міжнародні договори України, які регулюють питання правових відносин і міжнародної правової допомоги у цивільних справах, містять положення про те, що документи, складені або засвідчені компетентним органом однієї Договірної Сторони та підтверджені підписом уповноваженої особи й офіційною печаткою, є дійсними на території іншої Договірної Сторони без подальшого засвідчення.

 Однак, зазначено в листі, що наявність відповідних положень не можна тлумачити як такі, що автоматично передбачають прийняття компетентними органами України без будь-якого додаткового засвідчення усіх офіційних документів, складених органами іноземних держав, які є Сторонами таких договорів.

 В документі відзначається, що формулювання відповідних статей міжнародних договорів є неоднаковим, і у більшості випадків прямо визначає застосування правила звільнення від потреби будь-якої легалізації лише тих документів, які надсилаються Сторонами при безпосередньому застосуванні відповідного міжнародного договору.

 Звертається увага і на те, що компетентними органами іноземних держав неоднаково тлумачаться відповідні положення щодо дійсності документів, що призводить до непоодиноких випадків відмови у прийнятті без
додаткового засвідчення офіційних документів України у державах, з
якими укладено міжнародні договори про правову допомогу у
цивільних справах.

 В документі також відзначається, що офіційні документи звільняються від потреби легалізації в державах-членах СНД, оскільки це передбачено Конвенцією про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року.

 На території Грузії та Македонії приймають без будь-якого додаткового засвідчення усі офіційні документи, видані компетентними органами України чи засвідчені уповноваженими особами, крім документів, виданих податковими органами.

 На території В’єтнаму, Греції, Єгипту, Ірану, Кіпру, Китаю, Словаччини, Словенії, Туреччини, Угорщини, Хорватії та Фінляндії без будь-якого додаткового засвідчення приймають лише ті офіційні документи, видані або засвідчені компетентними органами України, які надходять від установ юстиції (або інших компетентних органів, визначених для цілей відповідного міжнародного договору), у провадженні яких знаходяться цивільні або кримінальні справи, з метою виконання запитів про міжнародну правову допомогу чи розгляду клопотань про визнання і виконання судових рішень, що надсилаються безпосередньо у цілях виконання міжнародних договорів про правові відносини і правову допомогу в цивільних справах.

 Таким чином, усі офіційні документи, які складені чи засвідчені компетентними органами В’єтнаму, Греції, Єгипту, Ірану, Кіпру, Китаю, Словаччини, Словенії, Туреччини, Угорщини, Хорватії та Фінляндії і які надсилаються чи подаються державними органами, юридичними та фізичними особами, слід приймати на території України лише за умови засвідчення їх дійсності шляхом консульської легалізації або шляхом проставлення апостиля відповідно до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Таке засвідчення не вимагається у разі, якщо це прямо передбачено окремими галузевими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

 

Зловживання правом
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження»

від 13 травня 2010 р.
Суб’єкт законодавчої ініціативи: Народні депутати України Олійник С.В., Рудченко М. М., Пилипенко В. П.

Закон України «Про Вищу раду юстиції» наділяє Вищу раду юстиції в межах своїх повноважень приймати відповідні акти, які є обов’язковими для виконання.

Разом з тим, відповідно до законодавства, такі акти можуть бути предметом судового оскарження. Водночас, відсутність чітко встановленої підвідомчості та підсудності справ щодо оскарження актів Вищої ради юстиції призводить до зловживань правом на судове оскарження.

Прийняття змін, які містяться у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження» унеможливить зловживання правом на судове оскарження у справах, предметом якого є акти Вищої ради юстиції.