Правила допуску до юридичної практики зазвичай приймають Верховні суди окремих штатів. Тільки в десяти юрисдикціях ці правила мають затверджувати легіслатури (законодавчі органи). Так, наприклад, у штаті Флорида правила допуску до юридичної практики приймає Верховний суд штату, тоді як у штаті Техас Верховний суд правила приймає, а легіслатура їх затверджує.

Отже, юридична практика в США – це право чи привілей? Це питання має кардинальне значення в світлі американського конституційного права, оскільки відповідь на нього визначає можливий зміст прав та обов’язків кандидатів на допуск до юридичної практики. Іншими словами, якщо заняття юридичною практикою – це право, то його мають дотримуватися органи влади. Якщо ж заняття юридичною практикою є привілеєм, то надання допуску до практики має диспозитивний характер, при цьому відповідні органи можуть ставити перед кандидатами підвищені або високі кваліфікаційні вимоги.

Юридична практика в США є правом, яке може підлягати аброгації. Суди, виходячи з того, що Конституція США не передбачає права на юридичну практику, підтримали позицію адвокатури як установи штату, згідно з якою вона має право встановлювати вимоги до заявників на отримання дозволу (ліцензії) на заняття юридичною практикою. Таким чином, відповідальні органи адвокатури залишають за собою право ставити високі вимоги до кандидатів для надання ліцензії на заняття юридичною практикою. При цьому вони зобов’язані поважати конституційні й громадянські права кандидатів та обґрунтовувати зміст умов і вимог до отримання такої ліцензії. Це положення узагальнює авторитетне джерело систематизованого американського права “Виклад права, що регулює сферу юридичної професії (третя редакція)” Інституту американського права, вказуючи, що “допуск до юридичної практики є правом, яке може підлягати аброгації” (тобто анулюванню).

Правники в США зобов’язуються виконувати правила професійної відповідальності. Як і представники інших професій, правники, крім юридичної відповідальності, можуть нести й професійну дисциплінарну відповідальність, що передбачає застосування спеціальних санкцій. Такими санкціями є, наприклад, дисбармент (анулювання ліцензії на право заняття юридичною практикою) або призупинення дії такої ліцензії, які застосовуються за порушення відповідного кодексу професійної відповідальності або вчинення серйозних злочинів. Система професійної відповідальності правників є суворою та застосовується до правників, незважаючи на їх соціальний статус і престиж (яскравим прикладом є призупинення дії ліценції на право юридичної практики колишнього Президента США Біла Клінтона за порушення професійних норм та етики).

Правила допуску до юридичної практики в США не передбачають вимог до кандидатів щодо громадянства й цензу осілості останніх у штаті. Таким чином, членство в адвокатурі в США не є прерогативою громадян США. Відсутність обмежень допуску до адвокатури за ознакою громадянства дає зелене світло іноземним громадянам – правникам. Крім цього, жодна з юрисдикцій не ставить вимог щодо цензу осілості (резиденції – мінімального терміну проживання в штаті). В 1985 р. Верховний Суд США в справі New Hampshire v. Piper визнав таку вимогу неконституційною. Подібне положення також не відповідало б принципу вільного пересування й здобуття професії в США. На практиці це означає, що іноземцям не потрібно попередньо (до подання документів на допуск до адвокатури) проживати в штаті для того, щоб отримати допуск до складання адвокатського іспиту. Разом з тим, деякі штати, (наприклад, Вірджинія) вимагають, щоб кандидати довели свій намір розпочати заняття юридичною практикою в штаті й практикувати на постійній основі після допуску.

В цілому більшість юрисдикцій в США (це 34 з 56-ти) допускають до юридичної практики випускників іноземних правничих шкіл. Проте всі вони встановлюють спеціальні правила й вимоги до таких випускників. Тільки дев’ять юрисдикцій надають кандидату право доступу до складання адвокатського іспиту в своїй юрисдикції (незалежно від його статусу як випускника іноземної правничої школи) за умови отримання таким кандидатом освітньо-кваліфікаційного рівня магістра, присвоєного акредитованою американською правничою школою в США (Арізона, Коннектикут, Мічиган, Нью-Йорк, Нью-Мексико, Північна Кароліна, Південна Кароліна). Згідно з правилами дванадцяти юрисдикцій, випускників, які закінчили іноземні правничі школи та отримали graduate law degree, присуджений акредитованою американською правничою школою, допускають до складання адвокатського іспиту (Арізона, Вірджинія, Каліфорнія, Коннектикут, Мічиган, Нью-Хемпшир, Нью-Йорк, Північна Кароліна, Південна Кароліна, Род-Айленд, Теннессі, Палау). Тому іноземний громадянин –правник для допуску до адвокатури та адвокатського іспиту, щоб уникнути необхідності отримання базової юридичної освіти в США, зазвичай проходить додатковий курс навчання з метою отримання graduate law degree (що дорівнює освітньо-кваліфікаційному рівню магістра).

Способи допуску до юридичної практики можна розділити на три великі групи за критерієм наявності кваліфікаційного іспиту.

До першої групи належать способи допуску, зумовлені складанням кваліфікаційних іспитів, які відповідно можна поділити на: а) допуск зі складанням звичайного кваліфікаційного іспиту; б) допуск за клопотанням (admission on motion) вже допущених до практики в інших юрисдикціях правників, причому останній може включати або не включати іспит (який зазвичай називається іспит правника (attorney examination). Можливість допуску за клопотанням, як правило, надається за принципом взаємовизнання, тобто, якщо один штат практикує такий привілей стосовно правників іншого штату й навпаки, та стосується правників, які мають стаж юридичної практики (5 і більше років). Економічно розвинуті штати, такі як Флорида, Іллінойс, Каліфорнія, Нью-Йорк обмежили можливість такого допуску, тоді як дистрикт Колумбія є більш ліберальним у цьому відношенні.

До другої групи входять способи, які передбачають “ліцензування, реєстрацію або сертифікацію” правників, що включає надання статусів, насамперед: а) іноземного юридичного консультанта; б) корпоративного радника (правника), якого не допущено до практики в юрисдикції; в) правника так званих “правових послуг”, який зазвичай надає правову допомогу малозабезпеченим громадянам; г) правника, який працює pro bono (надає безкоштовну правову допомогу).

До третьої групи належить спосіб допуску до юридичної практики без складання кваліфікаційних іспитів, тобто на підставі закінчення правничої школи й наявності диплома про базову юридичну освіту. Цей спосіб базується на принципі так званого “привілейованого диплома”, й тільки штат Вісконсін – встановлює, що випускники акредитованих правничих шкіл в цьому штаті допускаються до адвокатури без складання адвокатського іспиту. При цьому випускники інших правничих шкіл для допуску до адвокатури мають складати відповідний іспит, і всі кандидати, які мають “привілейований диплом” (або не мають такого) мають пройти процедуру затвердження щодо характеру й професійної придатності.

Вимоги допуску до юридичної практики є такими: 1) компетентність; 2) характер кандидата. На основі цих критеріїв встановлюються інші вимоги, які умовно можна поділити на основні та інші.

До основних вимог належать:

1. Віковий ценз (старше 21 року).
2. Освітня (практична) професійна кваліфікація, що включає:
• загальну освіту (освітньо-кваліфікаційний undergraduate рівень університету або коледжу);
• юридичну освіту (правнича школа (освітньо-кваліфікаційний рівень J.D. або LL.B.), навчання в правничому офісі, комбінація навчання в правничій школі й правничому офісі, правнича школа та стаж юридичної практики).
3. Кваліфікаційні іспити:
• адвокатський іспит – дво- чи триденний іспит в юрисдикції допуску до практики, що складається з штатової (може включати есе-запитання й тести) та мультиштатової (може включати MBE, MPT, MEE) частин;
• MPRE – Мультиштатний іспит-тест із питань професійної відповідальності, що перевіряє знання правил, принципів і загального права щодо юридичної професії в США. Тест також включає питання суддівської етики, в тому числі питання конфлікту інтересів, юридичної незалежності й політичної діяльності суддів.
4. Визначення професійної придатності й характеру кандидата.
5. Складання присяги: кандидат має скласти присягу (або ствердження) на вірність Конституції й законам США та штату, в якому кандидат бажає отримати допуск до практики.

Іншим аспектом, пов’язаним із здійсненням юридичної практики в США, є підвищення кваліфікації правника. В більшості юрисдикцій (43 із 56) правники зобов’язані підвищувати рівень власної кваліфікації. Заходи, пов’язані з підвищенням кваліфікації в США, охоплюює поняття “юридичної освіти, що триває” (continuing legal education, CLE) (далі – ЮОТ). Вимоги, пов’язані з ЮОТ, зазвичай встановлюють органи адвокатури й інші вповноважені установи, які й контролюють їх виконання. Такі освітні вимоги можна умовно розділи на кількісні й змістовні. Перші позначають певну кількість годин обов’язкового навчання, а другі – тему такого навчання. Вимоги про підвищення рівня кваліфікації правників є додатковою гарантією захисту громадськості від некомпетентної професійної діяльності правників у США.