Формальною підставою для ініціювання імпічменту стали поданий К. Старом у вересні 1998 р. до Конгресу США звіт та окреме подання, разом із 18 (за іншими даними – 36) ящиками супровідних документів, в яких обґрунтовувалися звинувачення Клінтона по 11 пунктах.

Палата представників Конгресу вирішує прийняти матеріали Стара до розгляду, і в жовтні 1999 р., 258 голосами „за” і 63 „проти”, ухвалює рішення провести розслідування згідно з процедурою імпічменту. 11 грудня комітет палати в судових справах виносить рішення про затвердження трьох статей імпічменту: зловживання владою, надання неправдивих показань під присягою та перешкоджання здійсненню правосуддя. 19 грудня, після 14-ти годинних дебатів, Палата представників схвалює дві статті імпічменту (перша: 228 голосів „за” – 206 „проти”, друга: 212 „за” – 212 „проти”). За першою статтею Клінтон звинувачувався у наданні свідомо неправдивих показань під присягою федеральному великому журі (чотири епізоди діянь), за другою – в запобіганні, утрудненні та перешкоджанні здійсненню правосуддя у справі Jones v. Clinton (сім епізодів). Вперше в історії США обраного президента було визнано винним за процедурою імпічменту. Втім, для остаточного рішення про імпічмент ще потрібно провести спеціальне слідство та затвердити рішення у верхній палаті Конгресу.

Справа направляється до сенату. 12 лютого 1999 р. відбулося голосування: по першій статті сенатори проголосували – 45 „за”, 55 „проти”, по другій: 50 – „за”, 50 – „проти”. Депутати обох палат стверджували, що голосували згідно зі своїм сумлінням і на основі матеріалів справи; втім, цікаво, що „згідно з сумлінням” у 95% депутатів збіглося з позицією відповідної партії. З Клінтона було знято всі звинувачення.

Хоча думки розходилися, аналітики погоджувалися з тим, що американський Конгрес та суди покарали саме Клінтона, а не інститут президента. Так вирішилася доля президента Клінтона на політико-правовій арені. Але процес і результати розслідування у справах Клінтона відіграли та продовжують відігравати драматичну роль у його долі як правника.

Професійна відповідальність Клінтона

Клінтон як правник. Білл Клінтон став правником 7 вересня 1973 р. – цього ж дня було ухвалено рішення про дання йому ліцензії на право заняття юридичною практикою в рідному штаті Арканзас. Склавши кваліфікаційний іспит, закінчивши навчання в Єлі та отримавши право практикувати, Клінтон одначе, не мав на меті занять приватною юридичною практикою. Навіть інтерес Клінтона до викладання права не зміг зрівнятися з його інтересом до політики. Отримавши в травні 1973 р. місце викладача права в Арканзаському університеті, Клінтон викладає один рік, читаючи курси з доручених йому предметів. Популярний серед студентів викладач, Клінтон читаючи предмети з курсів, далеких від політики (спершу партнерство і представництво, торговельне регулювання, антитрастове законодавство, морське право і лише згодом – бажане, конституційне право), її не обходив. Ба більше – готувався до активної політичної кар’єри.

Клінтона більше цікавила „юридична стежка” в публічній сфері. Саме тому він вирішив навчатися в престижному університеті перед тим, як виборювати найвищі місця на політичному олімпі. У січні 1976 р., коли він став генпрокурором у рідному штаті, його орієнтири набувають соціального спрямування: прийняття суворіших законів для захисту навколишнього середовища і прав споживачів. Клінтон також боровся проти підвищення оплати за комунальні послуги, проти будівництва великого заводу для виробництва електроенергії на основі спалювання вугілля. А вже 1978 р. він захопився боротьбою в переможних для нього губернаторських перегонах. Після поразки на перевиборах на посаду губернатора, в 1980-1982 рр. Клінтон працює на засновану 1900 р. та донині існуючу юридичну фірму Wright, Lindsey & Jennings у м. Літл Рок, Арканзас. Уже в 1982 р. він починає готувати своє успішне повернення на губернаторську посаду в Арканзасі, розбудовуючи свою майбутню президентську кар’єру. Відтак досвід Клінтона як практикуючого правника небагатий (навіть якщо порівняти з кар’єрою дружини). Втім, хоча в усіх справах його інтереси представляли наймані юристи, а сам він мав нетривалу юридичну практику, Клінтон мислив як правник.

Правда й істина в праві та секс. Чи казав Президент Клінтон неправду? – центральне питання кількох справ Клінтона. На це, здавалося б, прямолінійне та однозначне питання відповідь знайти нелегко. Юристи Клінтона стверджували: Клінтон щиро переконаний в тому, що він не брехав. Переконаний у цьому був, очевидячки, і сам Клінтон. Але, якщо це так, то, як розуміти ухвалу судді Райт, в якій Клінтона покарано за дання неправдивих показань, і невже безпідставними були звинувачення К. Стара? Нарешті, невже визнання самого Клінтона не свідчать про те, що він казав неправду? Видається, що одна з причин контроверзи – юридичне мислення Клінтона, особливість якого демонструють кілька прикладів.

Якось президента Клінтона розпитували про його схильність навідуватися до МакДональдс, на що той відповів, що не їв у МакДональдсі відколи став президентом. Коли в одній телепрограмі показали недавнє фото, на якому зображено Клінтона, який виходив із МакДональдса, Білий дім зробив спеціальну заяву. У ній стверджувалося, що президент таки не їв у МакДональдсі, уточнюючи, що той дійсно придбав гамбургер на території ресторану, але відразу його покинув; отож, у МакДональдсі він „не їв”.

Чи кривосвідчив Клінтон, коли стверджував, даючи показання 17 січня 1998 р. у справі Джонс і зазначаючи, що він „не мав сексуальних відносин із М. Левінскі”? Клінтон, даючи показання під присягою 17 серпня 1998 р. стверджував, що ні. Він зазначав: „Коли я був наодинці з п. Левінскі в деяких випадках я вдався до поведінки, що була неправильною. Ці зустрічі не охоплювали статевого акту. Вони не складали сексуальних стосунків, як я розумів цей термін у визначенні в наданих мною 17 січня 1998 р. свідченнях. Але вони таки містили неналежний інтимний контакт”. Вочевидь, що Клінтон під терміном „сексуальні відносини” розумів „статевий акт”, якого за показаннями М. Левінскі, представленими у звіті Стара, між Клінтоном і Левінскі не було. Коли Клінтон давав показання 17 січня, термін „сексуальні відносини” було визначено так, що він давав підстави сперечатися про юридичну „кваліфікацію” на основі нього певний дій та подій.

Чи кривосвідчив президент Клінтон 17 січня 1998 р., коли вказав, що вони з М. Левінскі жодного разу не були наодинці. Згодом перед великим журі 17 серпня 1998 р., коли його попросили пояснити свої показання, він зазначив, що знав, буцімто вони були наодинці, але ніколи не думав, що вони були наодинці. Позиція Клінтона очевидна: слово може мати різні значення, при цьому й таке, яке в нього вкладає той, хто його висловлює. Втім, він не міг не знати, що багатозначність слів може вводити в оману. І загалом: чи виграє від використання багатозначностей пошук істини? Можливі дискусії, щоправда, прийняття того, що слово має таке значення, яке про себе в нього вкладає той, хто його використовує, може ускладнювати процес і навряд чи означає прогресивний крок до встановлення як істини загалом, так й істини в праві зокрема. Політичне мислення може відрізнятися від юридичного мислення, але чи мають його стандарти право сприяти віддаленню від істини? Невже слова – це найсильніша „зброя” правника?

Дисциплінарне провадження Верховного суду Арканзасу проти Б. Клінтона. Історія може повторюватися, щонайменше частково. Порівнюючи долі Клінтона й Ніксона, двох правників і президентів, бачимо деякі паралелі. Клінтонові поталанило, на відміну від Ніксона, уникнути усунення (відставки) з поста президента. Але чи не повторить Клінтон долю Ніксона-правника? Після відставки з поста президента штат Нью-Йорк анулював професійну ліцензію Ніксона. А от Клінтон став першим діючим президентом, щодо якого було відкрито дисциплінарне провадження.

У вересні 1998 р. арканзаський правник Л. Хоуґ (представник консервативно-орієнтованої Південно–східної правничої фундації), подав скаргу на дії Клінтона як правника до комітету з питань професійної етики Верховного суду штату Арканзас (далі – комітету). У скарзі Хоуґ вказав, що проступки Клінтона охоплюють таку „...руйнівну для здійснення правосуддя (поведінку), як неправда, обман, дання свідомо неправдивих показань під присягою, шахрайство, непорядність, недовір’я, перешкоджання здійсненню правосуддя, підкуп із метою дання свідомо неправдивих показань і перешкоджання данню показань.” До скарги додавалися документи, зокрема ухвали судді Райт у Jones v. Clinton про визнання дій Клінтона неповагою до суду. Хоуґ стверджував, що Клінтон порушив правила професійної етики і за це мусить бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Одначе комітет суду скаргу розглянув не відразу. Лише після повторного звернення Хоуґ у лютому 1999 р. та судової справи проти голови та всього складу комітету, Верховний суд Арканзасу зобов’язав комітет негайно розглянути скаргу Хоуґа. Невдовзі комітет ухвалює рішення, і в травні 2000 р. голова комітету вносить подання про порушення справи про анулювання професійної ліцензії Б. Клінтона у штаті Арканзас (disbarment proceedings). У поданні, схваленому більшістю складу комітету, вказувалося, що деякі дії [Клінтона] „як зазначено в поданих скаргах, визнано серйозними проступками, передбаченими п. п. 8.4(c) та 8.4(d) Модельних правил професійної етики штату Арканзас.” Пункт 8.4(с) правила 8.4. „Проступок” провадить: „Професійним проступком правника вважається:” „поведінка, що криє в собі непорядність, шахрайство, обман, введення в оману”; пункт 8.4(d) „поведінка, що перешкоджає здійсненню правосуддя”. За сухими формулюваннями стоять передусім дії Б. Клінтона у справі П. Джонс, його тверджень щодо відносин із М. Левінскі.

Клінтон не став оспорювати справу по-суті, а радше – можливі дисциплінарні стягнення, котрі вважав неадекватними. На думку суду, правник у жодному разі не має права діяти непорядно, з використанням обману, шахрайства чи введення в оману, незалежно від ролі, в якій той виступає. Суд також узяв до уваги положення офіційного коментарію Кодексу професійної відповідальності Арканзасу, за яким державний службовець (public official) повинен відповідати вищим стандартам, ніж звичайний правник: „правники, котрі обіймають державну посаду, несуть юридичні обов’язки, що вихоплюються за рамки обов’язків звичайних громадян...” Нарешті, ухвалюючи рішення, суд також керувався прецедентом. На думку суду, правник, даючи неправдиві показання, незалежно від контексту, підриває цілісність правової системи, а відтак має бути підданий дисциплінарному стягненню.

Таке рішення не стало для Клінтона несподіваним. За інформацією преси, ще в грудні 2000 р. між ним і новопризначеним спецпрокурором Р. Реєм було досягнуто домовленості, за якою Клінтон погоджується з рішенням про призупинення на істотний строк дії ліцензії на юридичну практику в Арканзасі, натомість – після президентства його не переслідуватимуть у зв’язку зі справою М. Левінскі. 19 січня 2001 р., в останній день президентства, домовленість підтвердилася. Р. Рей закрив слідство, як і Клінтон, який письмово – в окремій „погоджувальній заяві” – згодився з накладенням „штрафу” (в розмірі 25000 доларів для покриття витрат) і припиненням дії його ліцензії.

Дисциплінарне провадження Верховного суду США проти Б. Клінтона. Б. Клінтон дістав право практикувати у Верховному суді США в 1979 р., і хоча він жодного разу не скористався цим правом як правник, зате тішився, як і більшість подібних до нього, почесністю факту. Коли Верховний суд Арканзасу повідомив Верховний суд США про винесене дисциплінарне рішення щодо Клінтона, відповідь Суду не забарилася. 2 жовтня 2001 р. багато американських ЗМІ повідомили про рішення суду, але по-різному. Консервативні ЗМІ стверджували: Клінтона позбавлено права практикувати; інші: дію ліцензії призупинено.

Насправді оригінальні документи суду підтверджують, що в дисциплінарній справі Клінтона (номер D-2270), суд зайняв традиційну і чітку позицію. 1 жовтня 2001 р. суд вирішив, що право Б. Клінтона практикувати в цьому суді „призупинено ... з виданням наказу, за яким його зобов’язано представити – впродовж 40 днів, – докази про те, чому його не слід позбавляти можливості практикувати право в цьому суді”. Проте інформації про те, що Клінтон представив свої заперечення, нема. Як і нема інформації (зокрема у відкритій базі даних суду) про те, що ліцензію Клінтона було анульовано. Експерти зазначають, що навряд чи суд поступиться своїми традиціями. Отож, питання про те, чи політика остаточно тріумфувала над правом у США, залишається відкритим.

Наприкінці зазначимо, що справи Клінтона, попри всю їхню суперечливість, яскраво демонструють тему відповідальності правника, що є державним діячем у США. По-перше, такий правник несе загальну відповідальність, як будь-який звичайний громадянин. По-друге, політичну відповідальність як глава ввіреної йому народом держави. По-третє, професійну відповідальність як представник соціально значущої юридичної професії. Отож, у США до правника загалом пред’являються вищі вимоги, ніж до звичайного громадянина, а до правника-державного діяча – вищі вимоги, ніж до звичайного правника. А от, способи вирішення питання про відповідальність можуть вирізнятися. Правник може бути змушений відповідати як своїм політичним і громадським становищем, так і суто професійним.

Невідворотність відповідальності й підвищена вимогливість до особи і поведінки американського правника в публічному житті призводять до накладення різноманітних санкцій, приміром, анулювання ліцензії на право практикувати, призупинення дії такої ліцензії або попередження. Чіткість запроваджених вимог, прозорість і політична незаанґажованість їхнього застосування применшують невизначеність, сваволю в їхньому застосуванні, і цим можливість зловживання ними та ймовірний негативний ефект на приватне життя правника, перетворюючи такий механізм в інструмент соціального контролю, підтримання соціального балансу й підвищення соціального значення юридичної професії.